Особі (позивачу), яка пред'явила позов до сторін у справі про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису, в разі задо-волення судом позову, понесені нею витрати у справі відшкодовуються з коштів бюджету (ч. З ст. 79 ЦПК).

Понесені судом витрати у випадках, передбачених статтями 75 і 80 ЦПК, відшкодовуються державі.

Витрати, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорційно до тієї частини позову, щодо якої рішення постановлено проти неї, і зарахову-ються в доход держави. Коли сторона, на користь якої постановлено рішен-ня, звільнена від сплати судових витрат, то останні стягуються з другої сто-рони у доход держави.

Так, витрати, понесені судом у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати яких позивач був звільнений, стягуються з відповідача у до-ход держави пропорційно задоволеній частині позовних вимог. Якщо відпо-відача звільнено від судових витрат, то при відмові в позові, витрати, поне-сені судом у зв'язку з розглядом справи, стягуються з позивача в доход дер-жави.

У випадках задоволення позову частково, коли відповідач звільнений від сплати витрат, понесені судом витрати у зв'язку з розглядом справи стягу-ються у доход держави з позивача, не звільненого від сплати судових витрат, пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Понесеш судом витрати в разі відмови в позові позивачеві, звільненому від сплати витрат у справі, не відшкодовуються, а приймаються на рахунок держави. Якщо обидві сторони звільнені від сплати витрат, то понесені судом витрати у зв'язку з розглядом справи відносяться також за рахунок держави.

В доход держави стягуються витрати з відповідача (боржника), понесені органами внутрішніх справ на його розшук, оголошений судом (ст. 97 ЦПК).

Суд або суддя на заяву громадянина (сторони, третьої особи з самостій-ними вимогами, заявника), який повинен відшкодувати державі витрати, пов'язані з розглядом справи, виходячи з майнового стану, може звільнити чи зменшити розмір судових витрат, що стягуються у доход держави (ч. З ст. 68 ЦПК).

Ухвала суду в питаннях визначення ціни позову та судових витрат може бути оскаржена (ст. 81 ЦПК).

ВИСНОВОК

Закон покладає на сторін та третіх осіб, що заявляють са-мостійні вимоги на предмет спору, обов'язок нести судові витра-ти по справі, які складаються з державного мита і витрат, пов'я-заних з розглядом справи. Державне мито призначене для відшко-дування державі витрат, понесених нею при розгляді справи, заохочення самостійного врегулювання правових спорів між сто-ронами, а також для запобігання поданню необґрунтованих по-зовів. Відшкодування судових витрат спрямоване на оплату пев-них витрат державі, а також на сплату свідкам, експертам понесе-них ними витрат, пов'язаних із сприянням здійсненню правосуддя.

Державне мито – це передбачені законом грошові суми, що повинні сплатити сторони та треті особи із самостійними вимо-гами на предмет спору за вчинення в їхніх інтересах дій та вида-чу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами, серед яких суд, арбітражний суд, нотаріат та ін.

Державне мито справляється у пропорційній формі: або до ціни позову, або до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Ціну позову вказує позивач. Якщо зазначена ціна явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, ціну позову встановлює суддя, про що він постановляє ухвалу. У тому разі, якщо в момент подання позову встановити точно його ціну неможливо, розмір мита попередньо визначає суддя з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого мита відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (ст. 66 ЦПК).

Перелік посилань на джерела

1. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» (ст. 1) //Голос України. – 1993. – 12 лют.;ст 1 Закону України від 18 грудня 1991 р. «Про державне мито» зупиненого згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 170.

2. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне ми-то» // Голос України. – 1993. – 12 лют., із наступними змінами; Закон України від 11 липня 1995 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» // Голос України. – 1995. – 16 серп. № 154; Закон України від 20 квітня 2000 р. «Про внесення змін до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» // Урядовий кур'єр, 13 травня 2000 р. № 85; В. А. Кройтор. Защита прав й интересов в суде. – X., 2000 – С. 203-205; Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податко-вої інспекції України № 5 від 22 квітня 1993 р., із змінами, внесеними наказом від 31 грудня 1993 р. // Закон і бізнес. – 1994. – № 8; Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення та виплати дер-жавним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх праців-никами функцій експертів і спеціалістів, затверджена постановою Кабінету Мініст-рів України від 1 липня 1996 р. № 710 // В. А. Кройтор. Вказ праця – С. 273-278.

3. Указ Президента України від 21 листопада 1995 р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 р. № 519» // Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 27 листопада 1995 р.