Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути всі відомі цивільному праву суб'єкти майнових правовідносин — громадяни, юридичні особи, держава.

Спільна часткова власність громадян. Підстави виник-нення спільної часткової власності громадян різноманітні. Вона може утворитися внаслідок сумісної купівлі речі, отримання спадкового майна кількома спадкоємцями. Спільна власність між громадянами може виникнути результат їх спільної праці, наприклад, на відведеній земельній ділянці кількома громадянами було збудовано будинок. Виникнення спільної часткової власності громадян може відбуватися й на інших підставах.

Після виникнення спільної часткової власності громадян виникає багато питань з приводу володіння, користування і розпорядження спільним майном. Деякі з них питань врегульовані правовими нормами11 статті 113—116, 118, 119 ЦК України, вирішення інших повинно не протирічити загальним правилам. У ЦК України правовому регулюванню відносин між громадянами, які є учасниками спільної часткової власності. Регулювання відносин може відбуватися і між юридичними особами як учасниками спільної часткової власності, але за умови, що вони не суперечать статутній діяльності останніх.

Правовий режим спільної часткової власності визна-чається з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження майном, при спільній частковій власності на нього проводиться за згодою всіх його співвласників, а при відсутності згоди — спір вирішується судом. Співвласники мають рівне право голосу у здійсненні правомочностей щодо належного їм спільного майна незалежно від розміру їх часток.

Якщо ж йдеться про правомочності учасника спільної часткової власності стосовно не об'єкта спільної власності, а частки в праві, що належить даному власнику, годі діє не загальна воля співвласників, а індивідуальна воля конкретного співвласника, який здійснює свої права стосовно належної йому частки в спільному майні.

Кожний учасник спільної власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, а також несе обов'язки перед третіми особами по зобов'язаннях, щодо спільного майна, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного майна. Але це не означає, що співвласники не можуть передбачити й інший порядок розподілу вказаних обов'язків.

Учаснику спільної часткової власності надається право на сплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у смільному майні (шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни. Після смерті співвласника його частка може переходити до спадкоємців як за законом, так і за заповітом). Набувачами такої частки можуть бути інші співвласники або сторонні особи,

Як уже зазначалося, право спільної власності пов'язане з обмеженням права власника, але у законі встановлені також і гарантії захисту прав співвласників, які не заінтересовані у відчуженні частки у спільній власності стороннім особам.

Однією із таких гарантій є право привілеєвої купівлі частки в спільній власності11 Ст. l 14 ЦК України.

При продажу одним із співвласників своєї частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається, по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.

Право привілеєвої покупки має місце тоді, коли співвласник за своєю волею вирішив продати свою частку в праві спільної власності. Але у випадках продажу частки співвласника не за його волею це право не діє. Хоча закон згадує лише один випадок такого продажу (не за волею співвласника) — з прилюдних торгів, сюди слід віднести всі форми реалізації прав кредиторів, пов'язаних з примусовим стягненням майна боржника. Застосування в цих випадках права привілеєвої купівлі надзвичайно ускладнило б процес примусового стягнення, що призвело б до порушення прав кредиторів одного із співвласників.

Право привілеєвої купівлі не застосовується при від-чуженні частки шляхом укладання договорів дарування, довічного утримання, міни. Це можна пояснити тим, що співвласнику не байдуже, хто набуде права на його частку. В одному випадку він хоче, щоб його частка перейшла безоплатно тим, а не іншим особам, в другому — він передає свою частку взамін на довічне утримання, а при договорі міни він бажає отримати необхідну йому річ, якої може не виявитись у співвласників. Обмежувати такі бажання власника було б безпідставним.

Встановлюються також умови здійснення співвласниками права привілеєвої купівлі, а також наслідки їх недодержання22 Ст. l 14(ч. 2) ЦК України. Так, співвласник-продавець зобов'язаний письмово повідомити решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких він продає її.

Якщо співвласники (співвласник) відмовляються від здійснення права привілеєвої купівлі, або не здійснять цього права щодо будинків протягом місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Інколи буває так, що кілька учасників спільної власності виявлять бажання купити частку в спільній власності, тоді продавець має право вибору покупця з числа цих співвласників. Незгода співвласників із запропонованими продавцем умовами по-винна прирівнюватися до відмови реалізувати своє право привілеєвої купівлі.

Звернемо увагу на те, що це положення може дати підставу порушити права співвласників на привілеєву купівлю. Змовившись із покупцем, продавець може назвати більшу суму, ніж він отримує насправді. Оплата мита за оформлення угоди може бути встановлена також відповідно завищеної суми, що фактично утруднює змогу виявити правопорушення. Але у разі виявлення цього або іншого порушення інші учасники спільної власності можуть звернутися до суду з позовом про перевід на них прав і обов'язків покупця. Такий позов