В основі конституційного статусу особи лежить її фактичний соціальний статус, який визначається всією сукупністю економічних, політичних, духовних, моральних та інших умов життя суспільства. Соціальна природа суспільного ладу, його мета, завдання, принципи, ідеали - головні фактори, які зумовлюють справжню цінність, місце і роль людини в ньому.

Конституція закріплює історично зумовлене місце індивіда в суспільстві, фіксує досягнутий рівень розвитку, справляючи при цьому, безумовно, зворотний вплив на соціальний поступ. Конституція визначає межі, міру юридичної свободи особи, необхідний комплекс прав і обов'язків, гарантій їх здійснення, засоби захисту, громадянство, а також принципи взаємовідносин з державою і суспільством.

Конституційний статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права й обов'язки, які постійно у суб'єктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин. [8;31]

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

У науці конституційного права загальновизнано, що до структури правового статусу особи і громадянина входять такі основні елементи, як громадянство, правосуб'єктність, принципи правового статусу, конституційні права, свободи й обов'язки громадян, гарантії реалізації прав і свобод, відповідні правові норми.

Зазначені елементи об'єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв'язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Проте кожний елемент виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі. Важливим елементом конституційного правового статусу людини і громадянина є конституційна правосуб'єктність особи, тобто здатність людини бути учасником конституційно-правових відносин. Конституційна правосуб'єктність включає в себе конституційну правоздатність, конституційну дієздатність і конституційну деліктоздатність.

Конституційна правоздатність громадянина - це здатність бути суб'єктом конституційних правовідносин, тобто здатність володіти правами і нести обов'язки, передбачені конституційним правом.

Конституційна дієздатність - це здатність громадян своїми діями самостійно реалізовувати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Конституційна деліктоздатність - це здатність суб'єктів конституційних правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушення - конституційних деліктів.

Отже, головним елементом правового статусу є основні права й обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволення її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають "допоміжний" характер, - тобто "працюють" на цю мету.

Роздыл 1. Загальні поняття правового статусу особи.

1. 1. Поняття людини, особи і громадянина.

Поняття «людина» має загальнофілософське та біологічне значення. Цей термін почав вживатися дуже давно, починаючи від Адама і Єви, і протиставлений усьому тваринному світу. У другій половині XIX ст. стало загальновизнаним, що людина - продукт біологічної еволюції. Цей біологічний вид назвали homo sapiens - людина розумна.

Людина відрізняється від вищих тварин низкою ознак. Практично всі виші тварини у своїй поведінці керуються великим набором інстинктів, які передаються генетичним шляхом. Людина також має значною мірою природні інстинкти, але вона, крім того, має такі властивості, яких не мають тварини,- вона володіє розмовною мовою, вміє раціонально мислити, має свідомість і самосвідомість, має багато здібностей, у тому числі здібність до творчої діяльності і здібність вибирати. Навіть більше, людина має властивість учитися, засвоювати соціальний досвід попередніх поколінь, не лише пристосовуватися до законів природи, а й закони природи пристосовувати до своїх потреб та інтересів. У більшості сучасних антропологічних, етнографічних і соціальних теорій визнано, що в людини замість генетичних інструкцій займають соціальні й технічні норми. Нормативно-спадкоємне програмування поведінки людини називається культурою.

Вчені різних напрямів визнають, що саме культура, яка з дитинства засвоюється людиною (дитиною) від батьків та інших дорослих людей, відіграє вирішальну роль у визначенні людських вчинків. Культура також визнається вихідною ознакою і самого типу суспільства, характерного для людини розумної.

Наявність культури відрізняє людське суспільство від різних об'єднань представників тваринного світу. Суспільство - це соціокультурне об'єднання людей. Людина відрізняється від тваринного природного світу практично-предметною діяльністю з виробництва матеріальних і культурних засобів існування та розвитку особистості. [8;158]

Сучасна наука свідчить, що людина розвивається в результаті різноманітних форм діяльності - ігор, у процесі навчання і практичної діяльності в різних сферах тощо. Крім того, людина - не лише біологічна, а й соціальна істота, оскільки вона живе і розвивається в суспільстві як певна особа.

Термін «особа» означає: людина, яка має певний соціальний досвід, пройшла або проходить соціалізацію і стає соціальною істотою. Термін «особа» - це соціологічна і юридична категорія. З позиції соціології особистість починається з перших контактів новонародженого із соціальним світом і відбувається мірою соціалізації індивіда, насамперед завдяки спілкуванню з іншими людьми. При цьому особливого значення набувають процеси формування самосвідомості індивіда та здатності до свідомого контролю за власною поведінкою.

У правознавстві термін «особа» застосовується як назва людини або громадянина і має соціальні та правові властивості. До соціальних відносять: уміння говорити, раціонально мислити, спілкуватися з іншими людьми, творчо вчитись і працювати, вміння зо-своювати соціальний досвід і культуру тощо. Усі ці соціальні властивості є основою для правових властивостей - правоздатність, дієздатність, деліктоздатність. Правознавство вживає термін «особа» для позначення