Юридичні гарантії - це система державних організацій, установ, органів влади, система права і законодавства, які забезпечують реалізацію суб'єктивних прав і свобод громадян тощо.

Усі юридичні гарантії можна класифікувати на різні види. Тож, залежно від суб'єктів, які забезпечують права і свободи громадян, можна виділити такі гарантії: парламентські, президентські, судові, урядові, адміністративні, прокурорські, адвокатські, самоврядні, міжнародно-правові тощо; залежно від видів норм, або галузей права, які забезпечують права і свободи громадян: конституційні гарантії, цивільно-правові, процесуальні, адміністративно-правові, кримінально-правові, організаційно-правові тощо.

Загалом юридичних гарантій досить багато, і якби всі вони правильно забезпечувалися, то не було б і проблем із забезпеченням основних прав та свобод людини і громадянина. На жаль, у зв'язку з економічною кризою, кризою політичної системи, незавершеними адміністративними і судовими реформами багато економічних прав і свобод громадян.України не можуть бути забезпечені або реалізовані. [1;64]

ВИСНОВОК

Викладемо загальні теоретичні підсумки та практичні пропозиції, вироблені у ході дослідження:

1. Правовий статус особи утворюється сукупністю всіх прав, свобод і обов’язків людини і громадянина та є основою її правового становища.

2. Правове становище особи - це складне поняття, що включає правовий стан особи, загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, свободи і обов’язки людини і громадянина, а також гарантії реалізації і захисту прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

3. Правовий статус особи - це сукупність або система суб’єктивних прав, свобод і обов’язків, які належать конкретній особі і закріплені в чинній системі права. Суб’єктивне право в загальній теорії права розуміють як сукупність прав, свобод і обов’язків особи, які можуть бути реалізовані у правовідносинах. Об’єктивне право - це система законодавства та інших форм права, у яких закріплюються суб’єктивні права і обов’язки всіх суб’єктів суспільних відносин.

4. Правове положення особи як сукупності встановлених державою прав, обов’язків і свобод не є чимось постійним, незмінним, вічним. Не тільки кожна суспільно-економічна формація характеризується відомою своєрідністю в юридичному закріпленні свободи особи, але, як правило, і кожна окрема держава намагається по-своєму вирішити дане питання, закріплюючи правовий статус особи. При цьому в кожній окремій державі правовий статус іноземців і осіб без громадянства є різний.

5. Необхідне прийняття якісно нового комплексного закону України, що чітко регламентував би правове положення іноземних громадян при перебуванні їх на території України, де під правовий статус іноземних громадян має бути закладена сучасна законодавча база, принципово нова за суттю, тому що в сучасних умовах змінилась роль і співвідношення структурних елементів правового положення іноземних громадян, в якому пріоритет віддається їх правам.

6. Закон України «Про правовий статус іноземних громадян» як за змістом, так і за своєю назвою не відповідає Конституції. Більше того, він не пов’язаний з іншими актами цивільного законодавства (Законом України «Про громадянство» від 18 січня 2001р., Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993р. Не узгоджений він і з проектом Закону України «Про міжнародне приватне право»). Вказаний закон слід називати Законом України «Про правове положення іноземних громадян і осіб без громадянства». Своїм змістом Закон має відображувати всю сукупність прав та обов’язків іноземних громадян в Україні, як учасників цивільно-правових відносин. Новий закон, який визначатиме правовий статус іноземних громадян, має використовувати юридичну категорію «іноземні громадяни». У цивільному законодавстві України слід відмовитися від використання терміна «іноземці». Це стосується і тексту Конституції України. В актах цивільного законодавства слід замість поняття «громадянин» (громадяни) використовувати поняття «фізична особа» (фізичні особи)».

7. Поняття «іноземні громадяни» і «особи без громадянства» не співпадають, вони мають власний зміст і смислове навантаження. Відстоюється позиція про неможливість обмеження правоздатності іноземних громадян, тому що фізичні особи у своїй правоздатності обмежені бути не можуть, ця юридична категорія за своїми властивостями невід’ємна від особи. Мова може йти в окремих випадках лише про позбавлення суб’єктивного права.

Список використаних джерел:

Брецко Ф.Ф. Основи держава і права. -Ужгород, 1998.;

Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 p.;

Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р;

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4.02.1994 р.;

Закон України «Про біженців» від 24.12.1993 p.;

Закон України «Про національні меншини» від 1992 р.;

Загальна декларація прав людини прийнята ООН, у 1975 р.;

Загальна теорія держави і права. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997.;

Конституцiя України.- К.: 1996р.;

Копєйчиков В.В. Правознавство. -К., 1998.;

Котюк В.О. Теорія права. - К.: Вентурі, 1996.;

Основи держави і права. В.М. Штогрина. - К.: "Феміна", 1995.;

Основи держави і права. С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій. - К.: Либідь, 1997.;

Савчук П.С. Основи правознавства. -К., 2000.;

Сучасні проблеми держави і права. - К., 1998.