особи та громадянина. Наприклад, якщо порівняти правовий статус особи у класовоантагоністичному суспільстві (рабовласницькому, феодальному і капіталістичному до XIX ст.), то в ньому не було єдиного статусу - найчастіше існував окремо правовий статус рабовласників і рабів, феодалів і кріпаків, капіталістів і поміщиків, найманих робітників і селян. Це були нерііні й нерівноправні статуси і становище різних людей і станів. Дише після великих буржуазних революцій і соціалістичної революції в Росії було проголошено принцип рівності і рівноправ'я громадян незалежно від їх народження, походження, соціального стану, раси, національності тощо. У сучасному світі цей принцип набув актуального значення, у зв'язку з переходом багатьох держав і суспільств до демократичних соціально-правових форм правління і державно-політичних режимів.
Однією з головних закономірностей розвитку правової держави і правового статусу громадян є розширення і забезпечення прав і свобод людини та громадянина за принципом: громадянам дозволено робити все, що не забороняється законом. Водночас мудреці світу стверджують, що робити можна лише те, що не завдає шкоди іншим людям, самому собі, державі й суспільству, незалежно від того, є закон чи немає закону про те, що дозволено, а що заборонено. В антидемократичних або тоталітарних державах і суспільствах існував інший принцип: дозволене лише те, що дозволяє закон. Таким чином, перший принцип значно розширює правове поле діяльності громадян у демократично-правовій державі, а другий -обмежує. [13;59]
Правовий статус особи виражає її соціально-економічне і політичне становище в державі й суспільстві, а також можливості для реалізації прав і свобод та покращення свого становища за допомогою права і законодавства. Держава і суспільство зацікавлені і значною мірою стимулюють правомірну діяльність і поведінку особи. Знання цих прав, свобод та обов'язків дає можливість захищати ці права законними методами і способами в судовому порядку, а також за допомогою інших юридичних гарантій. Знання свого правового статусу дає можливість особі знати, що дозволено робити, що вона зобов'язана робити і що заборонено робити.
Правовий статус особи може бути юридично формальний та юридично реальний, який виконується, дотримується, гарантований і т. ін. Зміст прав, свобод та обов'язків громадян повинен базуватися на поєднанні суспільних та особистих інтересів і визначатися реальними суспільними відносинами і можливостями особи, держави і суспільства. Нова Конституція України значно розширила права і свободи громадян України, врахувавши світовий досвід з цих проблем тощо. Водночас в останнє десятиліття у процесі переходу до правової держави і громадянського суспільства Занадто вивищили пріоритет прав і свобод людини над правами держави, що призвело до вседозволеності, зростання злочинності, індивідуального егоїзму, масової аморальності, втрати управління з боку державних органів влади економічними процесами і контролю над проведенням економічних, адміністративних, правових та інших реформ.
Приватні інтереси мають велике значення в житті громадян, але їх реалізація не повинна завдавати шкоди державним і суспільним інтересам, інтересам інших громадян. Це - один із принципів нової Конституції України. На нашу думку, в Основному законі повинен існувати не пріоритет прав людини, а розумний паритет прав, свобод і обов'язків, законних інтересів приватних громадян, усього суспільства і держави. Громадянин є не лише приватна особа, а й частково публічна, яка входить у державу. Громадянин також має спільні потреби та інтереси з усіма іншими громадянами.
У демократичному суспільстві права та обов'язки громадян нерозривно пов'язані, права і свободи є невід'ємні від юридичних обов'язків. У людському суспільстві «немає прав без обов'язків, як і немає обов'язків без прав»,- писав К. Маркс. Принцип рівності, рівноправ'я і соціальної справедливості вимагає рівності прав і обов'язків. Якщо у громадян є права, то в держави або інших суб'єктів виникають юридичні обов'язки із забезпечення цих прав і, навпаки, права держави породжують обов'язки у громадян.
Правовий статус особи і громадянина складається із суб'єктивних прав, свобод та обов'язків.
Суб'єктивне право - це міра можливої та бажаної поведінки і діяльності особи для задоволення її законних потреб та інтересів інших суб'єктів. Суб'єктивні права - це такі права, які належать конкретній особі та об'єктивуються в чинному законодавстві, яке с підставою для реалізації суб'єктивних прав і свобод особи. Реалізація суб'єктивних прав особи залежить від можливостей і волі, самої особи та соціально-економічних і політичних умов існування.
Суб'єктивний юридичний обов'язок - це міра необхідної, зобов'язаної поведінки або діяльності особи, яка закріплена в законодавстві або випливає з договірних зобов'язань, повноважень, правових звичаїв і спрямована на задоволення потреб та інтересів інших суб'єктів суспільних правовідносин. Наприклад, обов'язок дотримуватися Конституції та законів України. Юридичні обов'язки обумовлені об'єктивними закономірностями розвитку держави і суспільства, виражають поєднання особистих і суспільних інтересів. [12;85]
Поряд із юридичними правами та обов'язками у праві та практичному житті існують законні інтереси. Законними інтересами є інтереси особи, які безпосередньо не охоплюються змістом установлених законом прав і свобод, але підлягають захистові з боку держави. Законні інтереси є необхідним елементом правового статусу громадян.
Правовий статус особи і громадянина формується на підставі його принципів і принципів права. До них належать такі основні принципи: рівність юридичних прав та обов'язків громадян, діалектична єдність прав та обов'язків; повнота прав та обов'язків громадян; невідчужуваність природних прав людини; невичерпність конституційних прав і свобод громадян; поєднання соціальних та особистих, або приватних, інтересів; реальність і гарантованість прав і свобод громадян; відносна рівність правового статусу іноземців з правовим статусом громадян України.
У державі можуть існувати різні правові статуси: правовий статус громадян України, правовий статус іноземних громадян, осіб без громадянства, правовий