право укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами;

право пересування і проживання на території України відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів з метою забезпечення безпеки, охорони громадського порядку, здоров'я і захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб;

іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування тощо.

Обов'язки іноземців.

Іноземці зобов'язані:

1) виконувати і дотримуватися Конституції та інших законів України;

2) сплачувати податки і збори відповідно до законодавства і міжнародних договорів України;

3) іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування;

4) не проходять військову службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, на них не поширюється загальний військовий обов'язок;

5) при в'їзді й виїзді з України іноземці зобов'язані мати національні паспорти або документи, які їх заміняють, і повинні отримати в'їзну візу в установленому порядку;

6) іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки у випадках необхідності забезпечення безпеки України та охорони громадського порядку, охорони здоров'я, прав і законних інтересів громадян України, за грубе порушення законодавства про правовий статус іноземців. Положення цього закону не зачіпають привілеїв та імунітетів дипломатичних представників і працівників консульських установ інших держав.[13;248]

Крім того, в Україні також прийнято Закон України «Про біженців» від 24.12.1993 p., який визначає статус біженців в Україні.

Роздiл 3. Основні права людини і громадянина.

3. 1. Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період.

Термін «права людини» вперше з'явився в армії Кромвеля під час Англійської буржуазної революції в XVII ст. Але реалізувати ці права в той час не було можливості. Під час французької революції кінця XVIII ст. було прийнято Декларацію прав людини і громадянина, у якій сформульовано право громадян на участь у виборах і головний принцип правової держави - громадянам дозволяється робити все, що не заборонено законом. Ці принципи не могли відразу реалізуватись у житті, оскільки юридично вони були проголошені, а фактично протягом тривалого часу ігнорувалися правлячими класами. У 1917 р. після соціалістичної революції в Росії було прийнято Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу. Усі ці акти послужили розвитку і реалізації прав людини. У Радянському Союзі та в країнах Заходу права людини розвивалися по-різному, оскільки існували різні політичні системи, різні форми правління і політичні режими.

Лише після Другої світової війни в 1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка проголошувала і закріплювала основні права людини. З цього часу почала розвиватися теорія прав людини на міжнародному рівні. У 1975 р. було прийнято Гельсінський підсумковий акт з безпеки і співробітництва в Європі, 1989 p.- Підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць НБ СЄ, у 1990 p.- Паризьку хартію для нової Європи і низку інших документів. У 1989 р. у колишньому СРСР було також прийнято Декларацію прав людини. Україна такої Декларації не прийняла, хоча в новій Конституції України закріплено широкі демократичні права і свободи людини. [14;94]

Отже, еволюція правового статусу, прав і свобод людини в багатьох випадках залежить від факторів розвитку і співробітництва в цій сфері на міжнародному рівні. Під впливом міжнародного співробітництва зросла повага до прав і свобод людини. Основною умовою еволюції правового статусу особи є вирішення загально-соціальних міжнародних проблем, таких як забезпечення миру і процес роззброєння, заборона ядерних досліджень у повітрі, океані й під землею, збереження природи і навколишнього середовища, проблеми моря та океану, охорона здоров'я, взаємодопомога в соціальному розвитку тощо. Вирішення глобальних проблем спрямовано на забезпечення і розвиток основних прав і свобод народів, націй, держав світового співтовариства в цілому. Усе це пов'язано із забезпеченням миру і безпеки, ліквідацією війн, агресій, расизму, апартеїду, колоніалізму. Усі права і свободи людини спеціалісти переділяють на три «покоління», Права «першого покоління» - буржуазно-демократичні права і свободи, проголошені ще у французькій Загальній декларації прав людини і громадянина; права «другого покоління» -це права і свободи, завойовані трудящими і закріплені в міжнародно-правових документах; правами «третього покоління» є права і свободи націй, народів, держав, світового співтовариства. Усі ці права - взаємообумовлені та взаємопов'язані, еволюційно вони розвивалися разом із світовим співтовариством - капіталістичним і соціалістичним системами, трансформацією ідей соціалізму в капіталістичну практику, а ідей капіталізму - в практику соціалізму (теорія конвергенції). [15;35]

Основні права нації (народу) - це певні можливості кожної нації (народу), необхідні для нормального її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно обумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними і рівними для всіх народів і націй. Потрібно відрізняти права націй і народу, оскільки в суспільстві і державі може існувати багато націй. В умовах багатонаціональної держави права націй обумовлені правами держави і всього суспільства. Усі ці права знайшли відображення в Декларації про державний суверенітет України (1990 p.), в Акті проголошення незалежності України (1991 р.), в Декларації прав національностей України (1991 р.), У Законі України «Про національні меншини» (1992 р.) та в інших законодавчих актах. Основні права нації можна класифікувати на фізичні, етнічні, культурні, економічні, політичні. Право на самовизначення або на державну самоорганізацію належить до найважливіших, визначальних прав усього народу, а не окремої нації, яка може існувати в суспільстві та державі. Ці питання викладено в