Визначення кількості необережних злочинів в загальній злочинності являє собою нелегку задачу за рядом причин. Діючі форми статистичної звітності, нажаль, не містять групування за формою вини. Деякі склади злочинів передбачають як умисел, так і необережність, тому навіть кваліфікація злочину не завжди може вказати на форму вини. До цього слід додати, що багато необережних злочинів характеризуються високим рівнем латентності [6, с. 14].

Мета дослідження — встановлення сутності, змісту, особливостей необережності як форми вини, особливостей трактування її вітчизняним законодавством, кваліфікації злочинів скоєних з необережності. В даній роботі ставиться за мету детально вивчити та викласти теоретичні проблеми пов'язані з необережністю, як формою вини у злочинах; зробити аналіз найбільш розповсюджених типів та видів необережних злочинів, охарактеризувати їх та дослідити проблеми їх кваліфікації, тим самим роблячи спробу компенсувати, в деякій мірі, недостатність розробки цієї проблематики.

1. Поняття необережності, як форми вини.

В частині 1 статті 11 Кримінального кодексу України (надалі - КК) вказано:

"Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законодавством суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок", ст. 11 Кримінального кодексу [13, с. 6].

Щоб сказати, що людина скоїла злочин і повинна бути за нього покарана, необхідно встановити, що вона здійснила це діяння винно, тобто діяла умисно чи необережно.

КК визначає, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винувата у вчиненні злочину, тобто така, що навмисно або з необережності скоїла діяння, визначене кримінальним законом як суспільне небезпечне. Із цього витікає, що однією з необхідних ознак злочину є винність особи, яка вчинила його.

Вина полягає у психологічному відношенні суб'єкта до суспільне небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Без вини немає злочину, а відтак, і кримінальної відповідальності. Тому якщо суспільно небезпечне діяння буде вчинено, але невинно, воно не може бути визнано злочином (Наприклад, психічно хвора неосудна особа позбавляє життя іншу особу) [12, с. 28 - 29].

З метою глибокого дослідження злочину, правильного формування його ознак в науці кримінального права прийнято розрізняти структуру злочину, яка складається з чотирьох елементів, а саме: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину.

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона діяння, тобто психічне відношення особи до скоєння суспільне небезпечного діяння і його наслідків. До суб'єктивної сторони входять також мотив і мета скоєння злочину [12, с. 36].

Основний зміст суб'єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Діє принцип: без вини немає відповідальності.

Вина - це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільне небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільне небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездіяльності) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини) [12, с. 75 - 76].

Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність.

Терміни "умисний та необережний злочини" законодавче закріплені в КК України і міцно увійшли в лексикон науки кримінального права, слідчої та судової практики. Про будь-які інші форми вини - окрім умислу та

необережності ні в одному з законодавчих актів не згадується [20, с. 62].

Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність.

Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільне небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

На відміну від умисних злочинів, при скоєнні яких злочинний наслідок свідомо завдається суб'єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між "злою волею" (тобто ступенем моральної зіпсованості) злочинця та тяжкістю нанесеної ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При злочинній необережності характер нанесеної шкоди визначається не стільки ступенем моральної зіпсованості особи, скільки сферою діяльності суб'єкта, характером знарядь, що він використовує, ситуацією, в якій здійснюється діяння, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб'єкта. Тому в необережних злочинах може спостерігатись певне протиріччя між особою злочинця та тяжкістю наставших наслідків [6, с. 8-9].

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільне небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, чистячи зброю, необережно вистрелила, і при цьому ніхто не постраждав, то не виникає питання про її кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Як правило, необережні злочини - це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч1 ст. 271 КК),

порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.273 КК)

[13].

Стаття 25 ЮС зазначає: "Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання