Курсова робота

на тему

“Авторські договори”

План

Вступ

Історія авторського права. Основні підходи до природи права інтелектуальної власності.

Поняття авторського права і його основні завдання. Класифікація авторських прав.

Джерела авторського права. Авторське право в Цивільному Кодексі України.

Поняття та особливості авторських договорів

Види авторських договорів.

1.6 Видавничий договір

2.6 Договір на депонування рукопису

3.6 Постановчий договір

4.6 Сценарний договір

5.6 Договір художнього замовлення

Договір про використання в промисловості неопублікованого твору аскоративно-прикладного мистецтва

7.6 Авторський договір на створення і використання комп’ютерних програм

Зміст авторських договорів. Права та обов’язки сторін договору.

Охорона авторських прав

Висновки

Вступ

В темі “Авторські договори” розглядається інтелектуальна власність, а також її складова авторське право. Наша держава намагається вступити до ЄС, тому тема є досить актуальною в теперішній час.

В Україні бюрократизм і національне законодавство з по-суті кроком назад.

В даній темі я приділяв увагу авторському праву оскільки практичним застосуванням інституту є ускладнення авторських договорів.

Мета і завдання розгляду теми є виявлення всіх недоліків в національному законодавстві по регулюванні інтелектуальної власності і способи їх подолання.

Велике значення приділяється охороні авторських прав через їх порушення. Україна не може бути учасником міжнародних договорів.

Використовуючи нормативні акти, я приділив увагу перевагам і недолікам документів при порівнянні Цивільного кодексу та Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Існує відмінність в багатьох питаннях авторського права.

Отже, дослідження цієї теми, відіграє важливу роль, бо в даній темі в Україні приділяється мало уваги. Від цього залежать духовний потенціал українського народу і престиж України в міжнародному співробітництві

2. Історія авторського права. Основні підходи до природи права інтелектуальної власності.

Ідея охорони авторського права виникла із часу винаходу друкарської станка. Можливість тиражувати літературні твори з допомогою механічних процесів призвела до появи нових професій, названих в Англії "stationers" (торговці друкованої продукції). Ці підприємці вкладали значні суми в закупівлю паперу, у виробництво друкарських машин, а також у найм робочої сили, що передбачало авансування коштів. У такій ситуації, при відсутності якоїсь форми охорони від конкурентів, які продавали незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечним і ризикованим ділом, яке часто призводило до банкрутства підприємців. Йшов пошук забезпечення якоїсь форми охорони; і вона появилась у вигляді привілеїв, наданих владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження творів на протязі певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій і, можливо, відшкодування збитків. В цьому вже проглядались основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII ст.. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) все частіше критикувалась і голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії в 1709 році це призвело до появи Уставу Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за правомочними власниками права власності на копії книг. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книг на протязі 14 років з часу її першої публікації; автор міг передавати це право видавцю, що переважно і робилось. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, наданий автору при житті. Таким чином, загальний термін охорони авторського права дорівнював 28 рокам з дати першої публікації. Щодо книг, надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони на протязі 21 року. Особлива увага приділялась охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали видавники-книготорговці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книги повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книговидавництв), копії – депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій врешті досягло дев'яти).

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін в житті країни, визваних революцією, відмінявших привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавників. В 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом від 1973 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів на протязі життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Уставу Анни.

Наступним етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, відповідно до яких творча діяльність розглядалась як продовження чи віддзеркалювання особистості автора, і у відповідності до якої він мав право на охорону такої діяльності як частини його особистості в силу природної справедливості. Ця концепція вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі і, в особливості, призвела до розвитку "droit moral", або моральних прав (немайнових прав авторів).

Наостанок потрібно звернутися до історії США і відмітити, що до 1976 року, коли був прийнятий дійсний і зараз Закон Сполучених Штатів про авторське право. Авторське право в США базувалося на положеннях англійського Уставу Анни, Так, перший федеральний американський закон, прийнятий у 1790 році, передбачав термін охорони книг, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої .публікації, який міг бути продовжений при житті автора і при умові виконання реєстрації та депонування. Ці особливості зберігалися в праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли був прийнятий діючий нині закон, який в становив термін охорони на протязі життя автора і додатково 50 років після його смерті, тим самим приводячи його у відповідність з законами практично