Проте подальший права інтелектуальної власності виявляв все більше відмінностей та суперечностей між правом власності та правами на результати інтелектуальної діяльності. Особливо гостро це відчувалося в авторському праві. З'явилися філософські концепції, що розглядали авторське право як продовження та відображення особистості самого автора. Їх основоположником став І.Кант. На підставі цих концепцій була побудована теорія особистих прав.

Сьогодні наукова дискусія переважно точиться щодо першої та третьої теорій. Причому англо-американська правова система схиляється до того, щоб розглядати право інтелектуальної власності як право власності, а для романо-германської характернішим є визнання його специфічним правом на об'єкт інтелектуальної праці, що складається із майнового та особистого немайнового права.

У Росії дуже сильною є традиція визнання прав інтелектуальної власності особливими, "виключними правами". Так, ще в кінці XIX- на початку XX століття російські вчені-юристи визначали, що виходячи із особливої суті таких прав їх необхідно називати більш точним терміном "виключні права". Цей термін використовується і в російському Законі "Положення про авторське право" від 20 березня 1911 року.

В українській науці також є певні розробки проблеми, що розглядається. Необхідно відзначити, що українські вчені-юристи з цього приводу не дійшли більш-менш спільного погляду.[18, с.4]

3. Поняття авторського права та його основні завдання. Класифікація авторських прав

Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини по використанню творів літератури, науки та мистецтва. В цих відносинах беруть участь, з однієї сторони, автори творів, їх спадкоємці тощо з другої, - організації, заінтересовані у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису і т. д. Відповідно, законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, але й творців об'єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм), які підтримують розповсюдження цих прав. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав чи професій, суміжних з творчими професіями, представляє особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дозволяє захистити з законодавчому порядку фольклорні твори шляхом охорони прав саме цих суміжних професій. [30, с. 2]

Існують відмінності між майновими правами автора і його особистими немайновими правами, які в сукупності і утворюють авторське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору оголосити себе творцем твору, виконувати його, розповсюджувати його чи доводити до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору - дія, завдячуючи якій твір вперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, окрім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущений в світ його твір, а якщо буде, то коли і яким способом. Використання твору після обнародування підпорядковується певним правилам. Автор, який володіє правами на свій твір, і твір користуються правовим захистом. Але авторське право на твір не зв'язано з правом власності на матеріальний об'єкт чи право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою переходу авторських прав на твір як благо нематеріальне. [12, с. 270]

Часто охорона авторських прав являється гарантією інвестицій, вкладених в опублікований твір і сприяє отриманню і розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли використанню його твору.

Розрізняють об'єктивне і суб'єктивне розуміння авторського права. В об'єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових корм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб'єктивному розумінні – це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва. [29, с.530]

Основне завдання авторського права – це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав – дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, маючи з цього матеріальну вигоду. Але, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, які мають фактично необмежений чи абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури та мистецтва, підпадає під певні обмеження, які торкаються об'єму правомочностей і їх існування в часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дозволяє встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, заінтересованих в отриманні матеріальної вигоди при використанні їх творів, і суспільства загалом, заінтересованого в вільному доступі до створених творів. [30, с.2]

В основному, завдячуючи творчості автора, створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіо і телебачення, чия діяльність перш за все основується на використанні охоронюваних творів з метою доведення їх до споживача, отримуючи при цьому матеріальну вигоду.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальне забезпечення авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, дають можливість авторам повністю посвятити себе роботі. Важливою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права. [7, с.19, 20]

Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права. У той же час авторські права настільки взаємопов'язані, що виділити серед них права чисто майнового або немайнового характеру досить важко. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів,