Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства, яке характеризується як юридичне забезпечена можливість особи вважатися автором твору і, в результаті, - можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається, на будь-якій підставі, в тому числі за договором у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визначення особи автора твору не потрібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-набудь згоди. [8, с.24]

Іншим не менш важливим немайновим правом є право на авторське ім'я. Автор може використати або дозволити використання твору під своїм справжнім ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконання, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося у разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, у свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені, в тому числі і у разі використання псевдоніма.

Наступним особистим немайновим правом є право на недоторканість твору, яке визначається в законі як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення, спотворення як самого твору, так і його назви, позначенні імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна робити лише з згодою автора, [13, с.22]

Право на обнародування твору – це дія, здійснена зі згоди автора, яка робить твір доступним для загального відома шляхом його опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в інший спосіб.

Зазначене право теж є особистим немайновим правом. Твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином повідомлений не визначеному колу осіб. [31, с.7]

Право на опублікування – це визнана за автором можливість випуску в обіг примірників твору у кількості, достатній для задоволення потреб публіки, виходячи з характеру твору. Реалізація даного права дає автору можливість контролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору.

Якщо за допомогою опублікування твір вперше доводиться до загального відома, це одночасно і означає його обнародування. Право на опублікування тісно пов'язане з правами на відтворення і розповсюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'язковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукуватися в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах, передаватися в ефір. [16, с.340]

4. Джерела авторського права. Авторське право у Цивільному Кодексі України

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 р.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Цивільний Кодекс України, Закон України "Про авторське право та суміжні права" та інші закони. Так, питаннями розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості –художньої, літературної, наукової і технічної, ст..41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ст.55 Конституція країни надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина, [1, ст.41,54,55] Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує в ст.13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної власності. Ст.41 цього закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності. [6, ст.13,41] У ЦК України відносинам у сфері авторського права присвячені окрема глава 36 .

Важливе значення у регулюванні авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), яка не раз доповнювалась і змінювалась; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників