Обов'язки автора твору. За авторським договором (крім договору про депонування рукопису) автор передає або зобов'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації (або громадянину - в договорі художнього замовлення) оформлений відповідно до встановлених вимог твір,

Автор твору зобов'язаний (там, де це передбачено типовим договором) вносити за вказівкою організації зміни і поправки, якщо вони виходять за межі умов договору. Інколи виникає необхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору, У таких випадках автор зобов'язаний доопрацювати твір, внести відповідні зміни, поправки чи доповнення.

Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визначається певний строк.

Обов'язки особи, яка використовує твір. Організація, з якою укладено авторський договір про створення і передачу для використання твору, зобов'язана прийняти обумовлений договором твір, розглянути його в усталені строки і відповідно оцінити його. Власне прийняти твір - означає схвалити якість його оформлення. Якщо твір оформлено належним чином, автору видається розписка (повідомлення) про те, що твір прийнято. В усталені строки видавництво має розглянути твір і прийняти рішення про схвалення твору, його доопрацювання або відхилення. Якщо доопрацювання твору з об'єктивних причин неможливе або після доопрацювання було визнано його непридатність для використання, авторський договір \ підлягає розірванню.

Основним обов'язком особи, яка прийняла твір для використання, є випуск його у світ в усталені строки, [25, с.188] Відповідно до Закону “Про авторське право і сум права” твір вважається випущеним у світ (опублікованим), якщо випущено ( в обіг примірники твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або в будь-який інший спосіб повідомлений невизначеному колу осіб, [5, ст. 30].

Охорона авторських прав

Основна мета охорони авторських прав - сприяти збагаченню та розповсюдженню національної культурної І спадщини. Розвиток тієї чи іншої країни в значній мірі залежить від її населення. Сприяння творчості є необхідною передумовою прогресу.

Охорона авторських прав не має сенсу у відриві від творчого процесу, який у свою чергу повинен всіляко підтримуватися. Іншими словами, з точки зору творця твору, охорона авторських прав має сенс тільки у тому випадку, якщо автор отримує з цього вигоду для себе. А це неможливо без допомоги видавців і розповсюджувачів таких творів і без допомоги їх діяльності. [19,0.148,149]

Великим кроком до розгортання інтелектуальної, творчої активності може стати і з часом стане широка система стимулювання і заохочень творчості, Це має бути широка система державних І громадських заходів матеріального і морального характеру, спрямованих на розквіт творчої активності та раціонального використання здобутків інтелектуальної діяльності.

Під час здійснення міжнародного культурного співробітництва важливого значення набувають питання, пов'язані з національною і міжнародною (конвенційною) охороною авторських прав. Це обумовлено розширенням обміну між країнами науково-технічними досягненнями, а також бурхливим розвитком засобів поширення інформації, зокрема інформаційних технологій.

Територіальність (локальність) авторських прав, як і прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, дістає вияв у тому, що вони виникають на підставі законів конкретної держави ' Причому їх дія обмежується територією останньої. Дія цих прав у іншій країні залежить від встановлених у ній правил» Жодна держава не може за допомогою свого законодавства передбачити охорону авторських прав за межами її кордонів.

Саме у територіальності полягає відмінність авторських прав, наприклад, від права власності. Особа, яка придбала річ в одній країні, визнається на підставі цього титулу власником в інших країнах. Так само будь-яка правомочність, що виникла на підставі зобов'язальних правовідносин в одній країні, визнається в іншій країні та в силу колізійних норм, які застосовуються в останній, може регулюватися правом країни місця укладення договору. Що ж до авторських прав, то їх охорона у кожній державі визначається лише на підставі норм її законодавства.

Якщо абсолютність права власності певним чином обмежується матеріальною річчю, з приводу якої воно виникло, існування якої обумовлюється конкретним часовим і просторовим межам, то абсолютність авторського права може бути обмежена лише територією на якій воно визнається, оскільки внаслідок нематеріальності об'єкт цього права не піддається часово-просторовому впливу. Іншими словами, матеріальність речі, яка є об'єктом права власності, дозволяє її власнику здійснювати контроль за тим, щоб його права на цю річ не порушувалися, оскільки знаходження речі в конкретний час в конкретному місці дає можливість власнику запобігати порушенню або усувати його, Адже таке порушення завжди супроводжується прямим чи опосередкованим впливом на цю річ з боку третіх осіб.

Фактичні межі використання творів на відміну від юридичних нічим не обмежуються. Територіальний характер авторського права може бути подоланий і долається насамперед в силу певних економічних умов. Особливу заінтересованість у цьому виявляють володільці авторських прав. За наявності між державами суверенної рівності подолати зазначений територіальний характер можна лише додержуючи права кожної країни визначати відповідно до її культурної та економічної політики умови визнання авторських прав на твори іноземних громадян.

Здебільшого ж охорона авторських прав іноземців ґрунтується на двох інших способах захисту, а саме: на укладанні між державами двосторонніх та багатосторонніх угод. Не зважаючи на те, що нині основою складного механізму системи міжнародної охорони авторських прав є Бернська конвенція ( у редакції паризького акта від 24 липня 1971 р.) і Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р., зазначена охорона здійснюється І також на засадах взаємності та укладення двосторонніх угод.