крім незаконних воєн, в сучасних умовах можуть мати місце і справедливі війни, не заборонені міжнародним правом в рамках міжнародних озброєних конфліктів, а також законне застосування озброєної сили. До них відносяться:
оборонні війни у порядку здійснення державою або групою держав права на індивідуальну або колективну самооборону від агресії відповідно до ст. 51 Статуту ООН;
національно-визвольні війни колоніальних або залежних народів, що піднялися із зброєю в руках на боротьбу за своє національне звільнення і утворення власної незалежної держави (наприклад, Організація Звільнення Палестини);
операції військ ООН, створених за рішенням Ради Безпеки ООН відповідно до ст. 42 Статуту ООН;
застосування озброєної сили при виконанні договірних зобов'язань (наприклад, використовування індійських військ проти угрупування “Тигри звільнення “Таміл ілама” відповідно до договору між Індією і Шрі-Ланкой про врегулювання етнічного конфлікту в Шрі-Ланке 1987 р.).
Наявність джерел, що породжують війни, обуславліваєт необхідність існування в міжнародному праві специфічних правових норм, покликаних регулювати відносини між державами у разі озброєних конфліктів і сприяти гуманізації ведення озброєної боротьби. Їх значення полягає у тому, що вони:
обмежують воюючих у виборі засобів і методів ведення військових дій;
забороняють або обмежують застосування найбільш варварських засобів ведення війни;
регламентують положення нейтральних, а також держав, що не беруть участь в озброєному конфлікті;
служать інтересам миролюбних сил, сприяють викриттю агресивних, реакційних сил;
захищають цивільне населення виявилося на території в зоні озброєного конфлікту. Григорьев А. Г. “Международное право в период вооруженных конфликтов”. – М.: Воениздат, 1992г., стр. 4 – 5.
Міжнародне право в період озброєних конфліктів регулює поведінку воюючих сторін, як в процесі міжнародних озброєних конфліктів, так і озброєних конфліктів неміжнародного характеру.
Згідно положенням Женевських конвенцій 1949 року міжнародними озброєними конфліктами признаються такі конфлікти, коли один суб'єкт міжнародного права застосовує озброєну силу проти іншого суб'єкта. Таким чином, сторонами в озброєному конфлікті можуть бути держави, нації і народності, що борються за свою незалежність, міжнародні організації, що здійснюють колективні озброєні заходи по підтримці миру і міжнародного правопорядку.
Згідно ст. 1 Додаткового протоколу I Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних озброєних конфліктів, міжнародними є також озброєні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування і іноземної окупації і проти расистських режимів в здійснення свого права на самовизначення. Озброєний конфлікт між повстанцями і центральним урядом є, як правило, внутрішнім конфліктом. Проте повстанці можуть бути визнані “воюючою стороною”, коли вони:
Мають свою організацію;
Мають на чолі відповідальні за їх поведінку органи;
Встановили свою владу на частини території;
Дотримують в своїх діях “закони і звичаї війни”.
Визнання повстанців “воюючою стороною” виключає застосування до них національного кримінального законодавства про відповідальність за масові безлади і т.д. На захоплених в полон розповсюджується статус військовополонених. Повстанці можуть вступати в правовідносини з третіми державами і міжнародними організаціями, одержувати від них допомогу, що допускається міжнародним правом. Таким чином, визнання повстанців “воюючою стороною”, як правило, свідчить про придбання конфліктом статусу міжнародного і є першим кроком до визнання нової держави.
Озброєні конфлікти неміжнародного характеру – це все непотрапляючі під дію ст. 1 Додаткового протоколу I озброєні конфлікти, що відбуваються на території якої-небудь держави “між його озброєними силами або іншими організованими озброєними групами, які, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною його території, який дозволяє їм здійснювати безперервні і узгоджені військові дії і застосовувати положення Протоколу II, що стосується захисту жертв озброєних конфліктів неміжнародного характеру.
Озброєні конфлікти неміжнародного характеру володіють наступними ознаками Бирюков П.Н. “Международное право: Учебное пособие”, 2-е издание переработанное и дополненное. – М.: Юристъ, 1999г. стр. 236.:
застосування зброї і участь в конфлікті озброєних сил, включаючи поліцейські підрозділи;
колективний характер виступів. Дії ваблячі обстановку внутрішньої напруженості, внутрішні безлади не можуть вважатися даними конфліктами;
певний ступінь організованості повстанців і наявність органів, відповідальних за їх дії;
тривалість і безперервність конфлікту. Окремі спорадичні виступи слабоорганізованних груп не можуть розглядатися як озброєні конфлікти неміжнародного характеру;
здійснення повстанцями контролю над частиною території держави.
До озброєних конфліктів неміжнародного характеру слід відносити всі громадянські війни і внутрішні конфлікти, що виникають із спроб державних переворотів і т.д. Ці конфлікти відрізняються від міжнародних озброєних конфліктів, перш за все тим, що в останніх обидві воюючі сторони є суб'єктами міжнародного права, тоді як в громадянській війні воюючою стороною признається лише центральний уряд.
Правова регламентація стадій і окремих режимів ведення війни
2.1. Початок війни і її правові наслідки. Театр війни
Військові дії між державами не повинні починатися без попереднього недвозначного попередження, яке матиме форму ультиматуму з умовним оголошенням війни (ст. 1 Гаагської Конвенції про відкриття військових дій 1907 року). Проте, згідно визначенню агресії, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1974 року, сам факт оголошення війни, яка не є актом самооборони відповідно до ст. 51 Статуту ООН, не перетворює війну протиправну у війну законну і є актом агресії. Початок же агресивної війни без її оголошення є обтяжливою обставиною, що підвищує відповідальність агресора.
Оголошення війни входить в компетенцію найвищих органів державної влади і визначається конституцією кожної країни. Хоча, в нашій конституції це питання, сказати прямо, не врегульоване. Стаття 87 в п. 2 визначає, що у разі агресії проти Російської Федерації або безпосередньої загрози агресії Президент Російської Федерації вводить на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях військове положення з негайним повідомленням про це Раді Федерації і Державній Думі. Про оголошення і початок війни, а також про те кому належить дана