Тут приведені далеко не всі умови змісту і права військовополонених, які закріплює Конвенція, але в цілому їх можна охарактеризувати як гуманні, за порушення яких військовополонені мають право звертатися до держави-покровительки або в Суспільство Червоного Хреста.

Міжнародно-правова регламентація закінчення військових дій і стану війни Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. “Международное право: Учебник”. Издание 2-е, доп. и пререраб. – М.: Международные отношения, 1998г., стр. 369.

Закінчення військових дій і стани війни – це акти, відмінні один від одного як за способами їх юридичного оформлення, так і по тих правових наслідках, які вони породжують для воюючих сторін.

Найпоширенішими формами припинення військових дій є перемир'я і капітуляція. Перемир'я – тимчасове припинення військових дій, здійснюване на основі взаємної угоди між учасниками озброєного конфлікту. Розрізняють два види перемир'я: місцеве і загальне. Місцеве перемир'я переслідує мету припинить військові дії між окремими частинами і підрозділами на обмеженій ділянці військових дій. Як правило, воно направлене на рішення приватних задач (підбір поранених, поховання мертвих, евакуація з обложеного району осіб з числа цивільного населення, посилка парламентерів і т.д.).

Загальне перемир'я істотно відрізняється від місцевого. По-перше, у разі загального перемир'я військові дії припиняються на всій ділянці театру військових дій. По-друге, загальне перемир'я при певних обставинах (наприклад, якщо сторони в конфлікті формально не заявили про наявність стану війни між ними) здатне не тільки припинити військові дії, але і привести до їх припинення.

Специфічною формою припинення військових дій є виконання державами рішення Ради Безпеки ООН, що беруть участь в конфлікті (на підставі ст. 40 Статуту ООН “про тимчасові заходи”, які можуть включати, зокрема, припинення вогню, відведення військ на наперед зайняті позиції, звільнення певної території і т.д.).

Згідно IV Гаагської конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, всяке істотне порушення перемир'я однієї із сторін дає право іншій стороні відмовитися від нього і навіть в крайньому випадку відновити військові дії (ст. 40). Проте порушення перемир'я окремими особами, діючими по власному почину, дає тільки право вимагати покарання винних і винагороди за втрати, що зазнають, якщо такі трапилися (ст. 41).

Капітуляція – це припинення опору озброєних сил або їх частини. Як правило, при капітуляції все озброєння, військове майно, військові кораблі і літаки переходять до супротивника. Сторона, що здається, піддається військовому полону. Капітуляція відрізняється від перемир'я тим, що капітулююча сторона позбавляється навіть формальної рівності з переможцем. Так, після розгрому фашистської Німеччини 8 травня 1945 року в Берліні був підписаний Акт про військову капітуляцію німецьких озброєних сил. Після перемоги над Японією 2 вересня 1945 року в Токійській бухті був підписаний Акт об капітуляції Японії. Акти передбачали беззастережну капітуляцію всіх німецьких і японських озброєних сил, їх повне роззброєння і здача командуванню союзних армій.

Згідно звичній нормі міжнародного права, порушення умов капітуляції складає міжнародне правопорушення, якщо воно зроблене по вказівці уряду воюючої сторони, або військовий злочин, якщо воно зроблене без такої вказівки. Таке порушення може спричинити або адекватні військові дії, або покарання винних як військових злочинців.

Основним міжнародно-правовим засобом припинення стану війни між воюючими сторонами є укладення мирного договору. Подібні договори охоплюють широкий круг питань, що стосуються врегулювання політичних, економічних, територіальних і інших проблем у зв'язку з припиненням війни і відновленням миру між воюючими.

Так, закінчення першої світової війни одержало своє міжнародно-правове оформлення у вигляді ряду мирних договорів 1919 – 1920 рр., які склали так звану Версальську систему мирних договорів. Після другої світової війни країни антигітлерівської коаліції підписали в 1947 році вироблені на Паризькій мирній конференції мирні договори з Італією, Фінляндією, Румунією, Угорщиною і Болгарією.

Практиці відомі і інші способи припинення стану війни, наприклад одностороння декларація, коли відновлення мирних відносин є результатом ініціативи однієї сторони. Так, Радянський Союз свого часу припинив стан війни з Німеччиною шляхом видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 січня 1955 року. Також, стан війни може бути припинене ухваленням двосторонньої декларації. Наприклад, 10 жовтня 1956 р. СРСР і Японія підписали сумісну Декларацію про припинення стану війни, згідно якої між Радянським Союзом і Японією “припинявся стан війни” і відновлювалися “мир і добросусідські, дружні відносини”. Звернення до останніх двох форм припинення стану війни пояснюється, зокрема, у випадку з Німеччиною – її розколом, а з Японією – існуванням неврегульованого територіального питання.

Висновок

Право озброєних конфліктів – це галузь міжнародного публічного права. Специфіка даної галузі полягає у тому, що вона регулює конкретну область міждержавних відносин, а не всі ці відносини в цілому. Крім того, вона закріплює в своїх нормах, прийоми, правила практичних дій суб'єктів; нарешті, вона має тимчасові обмеження, тобто діє в період озброєної боротьби, а після закінчення у відносинах між раніше воюючими суб'єктами повинні, як правило, встановлюватися нормальні мирні відносини, регульовані принципами і нормами інших галузей міжнародного права. Норми про відповідальність, про висновок перемир'я, мирного договору зберігають свою силу після війни.

Деякі юристи вважають, що наука права озброєних конфліктів повинна досліджувати тільки самі озброєні конфлікти, і, що при застосуванні норм цієї галузі права неістотним є питання про правомірне