В декларативній частині наводяться (декларуються) основні поняття, визначаються об'єкти і суб'єкти лісових відносин, принципи і цілі ведення лісового господарства. Набір і зміст "декларацій" у різних кодексах відмінні. В перших розділах актів визначаються ключові терміни. Основні терміни можуть наводитися в статтях, зміст яких вони розкривають (Швеція й Естонія), бути оформлені кількома статтями (Угорщина, Україна) або виводитися водну окрему статтю (Чехія, Латвія, Польща, Литва). Вони пояснюють базові поняття (Угорщина) охоплюють більшість термінів лісового закону (Литва, Чехія) чи, крім того, однозначно визначають положення, що зустрічаються в щоденній практиці ведення лісового господарства(Латвія).

Особливий інтерес у законі - це трактування термінів “ліс” і ”лісові землі”. Лісовий закон може наводити як обидва поняття(Угорщина, Чехія, Латвія, Литва, Україна), так і одне(в естонському кодексі це визначення лісу, у словацькому і шведському - лісових земель, а в польському ці поняття об'єднані водному визначенні). Загальною є декларація про віднесення до лісових земель, крім власне покритих лісом, земель нерозривно пов'язаних з лісом та призначених для лісогосподарського виробництва. Серед особливих вимог до визначення лісу/лісових земель переважають вимоги до площі, висоти, повноти, а також до продуктивності насаджень. Крім того, можливі додаткові умови щодо дії кодексу, наведені як у законі (Латвія, Угорщина), так і віднесені на розгляд лісової адміністрації (Словаччина, Естонія). До речі, в естонському, литовському й угорському актах перелічені категорії насаджень, на які поширюється і не поширюється дія кодексу, хоча апріорі вони можуть підходити під визначення лісу/лісових земель. В національному кодексі знаходимо норму, яка передбачає не належність до лісового фонду зелених насаджень в межах населених пунктів (парки, сади,сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів а також окремих дерев і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; йде прив’язка до площі лісових ділянок- “до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара”.

Важливо пам'ятати, що одне і те ж поняття в законодавстві різних країн може трактуватися по-різному. Приміром, угорські законодавці основним суб'єктом лісового права вважають лісового менеджера, яким можуть бути власники, лісокористувачі, що ведуть лісове господарство, чи професіональні управляючі лісами, що були найняті. У литовському законі лісовими менеджерами виступають державні підприємства і муніципалітети. У Чехії поняття "лісового менеджера" немає в переліку визначень і кодекс звертається в більшості випадків до власника лісу, але наявність лісового менеджера (чи управляючого) є обов'язковою умовою для ведення лісового господарства. Ним може бути юридична чи фізична особа (зокрема власник лісу), що має відповідну ліцензію. В Лісовому кодексі України також не має поняття “лісового менеджера”, в акті визначається коло суб’єктів права власності на ліси, конкретизується і розкривається їх перелік, а також деталізується право користування лісами. Ними можуть бути як спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, спеціалізовані комунальні лісогосподарські підприємства (постійне користування лісами) так і власники лісів або уповноважені ними особи, підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи(тимчасове користування лісами). Схожим із нормами європейських країн є вказівка про обо’язковість наявності державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Практично в усіх законах повноваження різних органів влади наводяться в статтях, що регулюють конкретні правові питання в сфері управління лісами (особливо це стосується повноважень уряду та парламенту). Посиланнями на управлінські органи обмежуються польський та шведський лісові кодекси.

В литовському кодексі визначена роль держави, а також права й обов'язки державних чиновників у галузі лісового господарства. У латвійському законі, крім посилань в окремих статтях, загальні функції керування лісовим сектором визначені в заключній частині документа, у словацькому докладно виписані повноваження міністерства оборони, в естонському повноваження держави загалом, лісової служби, служби охорони навколишнього середовища і повітових лісових рад. У чеському й угорському кодексах, на відміну від усіх наведених законів, докладному опису повноважень державних органів управління присвячено кілька окремих статей. Для польського й естонського кодексів характерне також докладне визначення функцій, повноважень, методів роботи і порядку фінансування компаній, що ведуть лісове господарство в державних лісах. В українському кодексі роль держави, а також права й обов'язки державних чиновників у галузі лісового господарства визначений окремий розділ – “Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин”.

Питання права власності на ліси по-різному розглядається законах. Окрема стаття про право власності на ліси є тільки в литовському кодексі. В інших законах ми зустрічаємо тільки відносні посилання щодо державної власності на ліси. Так, регуляцію площі державних лісів зустрічаємо в Естонії (не менше 20% території країни). У Литві визначені категорії лісів, що вважаються лісами державного значення, а також вказано, що права й обов'язки державного власника має уряд або профільне міністерство, уповноважене урядом. У Польщі власником державних лісів є казначейство - засновник державної лісової компанії. У Латвії питання державної власності на ліси розглянуто найдокладніше. У кодексі визначено, що власником лісів є лісовий департамент Міністерства сільського господарства, а управляє державними лісами державна акціонерна компанія. У Словаччині