Вище сказане можна вважати як вимір негативних наслідків у матеріальному плані, проте він є досить умовним і не відображає усієї шкоди, оскільки у грошовому еквіваленті неможливо виміряти весь розмір екологічної шкоди. Пошкодивши чи знищивши лісову рослинність, уже неможливо відновити її природній стан, тобто втрати при цьому фактично є невідновними, які б матеріальні ресурси при цьому не було залучено. До того ж, потрібно немалий проміжок часу, щоб виростити деревостан, який було піддано самовільній рубці. А деякі види лісової рослинності можуть взагалі не підлягати відновленню, це стосується, в першу чергу, знищення рідкісної і зникаючої рослинності. В даному випадку про будь-яку грошову компенсацію годі й говорити. До того ж, як стало відносно недавно відомо, що ліс має власну сітку комунікацій, своєрідний Інтернет, за допомогою якого між рослинами проходить обмін інформацією, а інколи й харчуванням. Як підтверджують британські та канадські вчені, дерева спілкуються між собою через єдину підземну комунікаційну сітку, використовуючи грибок під назвою мікориза, який росте на волокнах коренів і дана підземна сітка забезпечує оптимальний розподіл харчових речовин між всіма деревами лісу[64; с.29].

Інститут юридичної відповідальності за порушення лісового законодавства є складним, оскільки склад лісопорушення і відповідальність за нього регулюються, в основному, різними галузями права. Юридична відповідальність за лісопорушення проявляється у взаємодії різних галузей права. При цьому лісове законодавство здійснює певний вплив на норми інших галузей. Так, інститут відшкодування шкоди за лісопорушення,взаємодіючи з цивільно-правовим інститутом відшкодування шкоди, в деякій мірі його видозмінив. Проте в даному випадку не слід говорити про виникнення нового виду юридичної відповідальності,як це зроблено Н.Т. Осиповим, який на рівні з кримінальною, адміністративною, майновою, дисциплінарною виділяє земельно-правову, гірничо-правовову, лісо-правову, водно-правову відповідальність [65; с.168]. У даному випадку слід погодитись із думкою Ю.С.Шемшученка, В.Л Мунтяна, Б.Г.Розовського про те, що спеціальної земельно-правової чи водно-правової відповідальності в діючому земельному і водному законодавстві не передбачено [39; с.30]. До того ж, статтею 105 Лісового кодексу України чітко визначено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність [13].

Отже, юридична відповідальність за лісопорушення застосовує санкції, які встановлені в зазначених у статті 105 Лісового кодексу України галузях права з врахуванням специфіки даного виду правопорушення.

Складність і специфічність визначення шкоди, спричиненої лісу, особливо велику частку якої становлять неодержані доходи, призвели до необхідності встановлення спеціальний такс для обчислення розміру цієї шкоди. На думку С.М.Кравченко, такси враховують у вартісному виразі негативні майнові наслідки, а також культурну, наукову, оздоровчу, історичну цінність природних об'єктів, їх розповсюдженість в конкретному регіоні та інші ознаки [60; с.45]. Ю.С.Шемшученко під таксою розуміє своєрідний тариф, розрахункову одиницю, яка застосовується для обчислення шкоди, спричиненої природним об'єктам [66; с.194]. В.К.Попов і А.П.Гетьман, даним поняттям охоплюють заздалегідь встановлені державними компетентними органами розміри шкоди, заподіяні лісовим ресурсам із врахуванням групи лісів, породи дерев їх розміру та інших факторів [12; с.51]. В.Д.Басай під таксою розуміє завчасно розраховану і зафіксовану оцінку заподіяної екологічними правопорушеннями шкоди [48; с.57]. Аналогічні визначення знаходяться у працях О.С.Колбасова [67; с.54], В.В.Петрова [58; с.15-41] М.М.Брінчука [50; с.498].

Отже, такси для обчислення розміру відшкодування шкоди заподіяної порушенням лісового законодавства, представляють собою умовну одиницю виміру шкоди; виконують компенсаційні й караючі функції, оскільки включають реальні збитки, неотриманні доходи, витрати на відновлення лісових ресурсів (потенційні витрати), а також є заходами покарання правопорушника; встановлюються вони завчасно, до спричинення шкоди з врахуванням групи лісу, породи дерев, їх віку, розміру, інших характеристик лісових ресурсів; у своєму вартісному виразі враховують всі негативні майнові наслідки заподіяної шкоди, а також санітарно-захисну, оздоровчу, рекреаційну функції лісів, культурну, наукову, історичну цінність лісових ресурсів, їх розповсюдженість у даному регіоні; встановлюються Кабінетом Міністрів України[32; с.112].

У літературі існує думка, що, враховуючи специфічний характер такс, слід замінити відповідальність за природоохоронним законодавством у формі відшкодування шкоди (там, де вона фактично відсутня або не може бути реально підрахована) нормованим штрафом, визначивши це в законі[69;с.93]. На думку П.В.Мельника, не є доцільним ототожнювати такси з штрафом, який, як правило, є заходом адміністративного впливу. По-перше, такси - це вид санкцій, які застосовуються у випадку спричинення шкоди, а штраф може накладатися за вчинення неправомірних дій, які не призвели до нанесення шкоди лісу. По-друге, стягнення шкоди здійснюється у судовому порядку, а штрафу, як правило, - в адміністративному. По-третє, відповідно до законодавства сплата штрафу не звільняє від відшкодування заподіяної лісопорушенням шкоди [32;с.113]. Проте не досить вірним, на нашу думку, є й твердження, що таксова відповідальність займає ніби проміжне місце між цивільною та адміністративною відповідальністю, з цивільною її ріднить сам принцип відшкодування шкоди, з адміністративною - наявність штрафної суми, стягнення, яке перевищує дійсну оцінку шкоди, оскільки за вчинення адміністративного проступку, в даному випадку, фактично накладається одночасно дві санкції (в адміністративному порядку і в порядку відшкодування шкоди).

Отже, відповідальність у галузі охорони лісів слід розглядати у двох формах: як позитивну (активну) відповідальність і ретроспективну або юридичну відповідальність. Критерієм їх розмежування є вчинення