Крім цього, з дефініції статті 246 Кримінального кодексу України [83] не зрозуміло, що охоплюється незаконною порубкою лісу. Проте що це є відокремлення дерева або чагарника від кореня чи землі у будь-який спосіб і з допомогою будь-якого знаряддя (зрубування, спилювання, викорчування і т.п.) сумнівів не викликає. А як бути із пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, чи охоплюється воно незаконною порубкою лісу?

Поняття такого пошкодження міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 року №521 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" [71]. Відповідно до даного правового акту до пошкоджених до ступеня неприпинення росту належать деревні рослини і такі, що мають здерев'яніле стебло з обламаною вершиною або обшморганою кроною до половини її довжини, обідраною корою до 30 відсотків периметра стовбура незалежно від довжини обдиру за висотою стовбура, обідраними та обламаними скелетними коренями до половини периметра стовбура, дерева із забитими в них металевими предметами, обтягнуті дротом, а також такі, що мають спричинений дією антропогенних факторів нахил до 30 градусів від вертикальної осі без відриву коренів.

По-різному розглядається питання про відповідальність за незаконну порубку сироростучого та сухостійного лісу. В.О.Навроцький відмічає, що сухостій, бурелом, хмиз, пеньки не можуть бути визнані предметом даного злочину, оскільки вони втратили більшу частину своїх біологічних функцій, істотно не впливають на інші елементи природного середовища [74; с.28]. Аналогічної думки щодо сухостійних деревостанів притримується Г.І.Вольфман [75; с.63], В.К.Матвійчик [76; с.685]. З твердженням А.В.Галахової погоджується і П.В.Мельник, що предметом цього злочину є природній стан лісу, тобто це повинні бути дерева і чагарники на корені як сироростучі, так і сухостійні[32;с.124]. Дана ознака предмета дозволяє відмежовувати порубку від суміжних злочинів, в тому числі і від розкрадання [25, с. 120-121]. З.Г.Корчева теж предметом незаконної порубки лісу визнає сухостійні дерева [78, с.35]. До того ж, у додатку №9 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 року №1464, де встановлено таксу для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконною рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, відмічено, що у разі самовільної рубки сухостійних дерев розмір стягнення обчислюється за цією таксою, зменшеною у два рази [63]. Цим самим визнається можливість незаконної рубки сухостійного лісу, якою спричиняється шкода, що виступає на рівних із шкодою, спричиненою незаконною рубкою сироростучого лісу.

Тому погоджуючись з точкою зору П.В.Мельника, слід сказати, що незаконну рубку сухостійних дерев слід кваліфікувати за статтею 246 Кримінального кодексу України, оскільки поняття рубки сироростучого лісу збігається з поняттям рубки сухостою, сухостійні дерева і чагарники є природнім станом лісу, а також здійснюється вона всупереч вимогам лісового законодавства і вважає доцільнним статтю 246 Кримінального кодексу України змінити, встановивши відповідальність за незаконну порубку, пошкодження до ступеня припинення росту дерев і чагарників у лісах, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення такий дій на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або в інших особливо охоронюваних лісах.

У тому випадку, коли вчинення незаконної порубки у лісах не спричинило істотної шкоди, при визначенні якої в кожному індивідуальному випадку враховується кількість дерев і чагарників, цінність їх породи, діаметр дерев на пні у сантиметрах, група лісу, де вчинено дане правопорушення, його властивості, та інші екологічні характеристики, до правопорушника застосовуються заходи адміністративно-правової відповідальності.

Для досягання більшої ефективності у попередженні лісопорушень і притягненні правопорушників до юридичної відповідальності необхідно застосовувати всі заходи впливу, передбачені законодавством, щодо всіх видів юридичної відповідальності.

До того ж, у зв'язку з неможливістю адекватного відшкодування шкоди, яку спричиняють лісопорушення, доцільно посилити кримінально-правову відповідальність за дані злочини. Було б доречним у статті 18 Кримінального кодексу України визнати суб'єктом злочину юридичні особи. Адже статтею 51 Кримінального кодексу України поряд з позбавленням, обмеженням волі передбачені такі види покарань, як штраф, позбавлення права займатися певною діяльністю, конфіскація майна, які можна застосовувати як до фізичних, так і юридичних осіб. Кримінально-правові санкції повинні забезпечити економічно невигідні наслідки для всього підприємства, всіх працівників за спричинення шкоди лісу, оскільки існуючі штрафні санкції щодо службових осіб не сприяють покращенню ситуацій в галузі охорони лісів. До того ж, значні розміри штрафів, накладені на юридичні особи, збільшили б надходження у лісове господарство. Визнання юридичної особи суб'єктом злочину сприятиме більш ефективному правовому забезпеченню охорони лісів від злочинних посягань.

Отже, для забезпечення високого рівня правової охорони лісів України необхідно ефективно та комплексно застосовувати всі передбачені законодавством заходи впливу на лісопорушників і вживати заходи для попередження порушень лісового законодавства.

Розділ ІІІ. Порівняльний аналіз національного лісового законодавства та законодавства європейських країн

В основу лісового законодавства всіх європейських країн покладено основний закон (кодекс чи акт), що регулює лісові відносини на національному рівні. Сам процес законотворчості є перманентним. Навіть країни зі стабільною економікою періодично вносять доповнення та зміни в лісове законодавство згідно з тенденціями розвитку або вимогами міжнародних угод. Більшість постсоціалістичних країн протягом останніх 10 років пройшли кілька (2-3) етапів кардинального реформування лісового законодавства.

У порівняльному аналізі були використані лісові кодекси девя’яти країн країн: Чехії (1995р.), Угорщини (1996р.), Словаччини (1993р.), Латвії(2000р.), Литви (2001р.), Естонії (1999р.), Польщі