умовами праці, встанов-люється скорочена тривалість робочого часу – від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р.), порядок застосування Списку регулює інструкція, затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 21.11.75р. Потрібно звернути увагу на те, що відносно додаткових відпусток діє Список, затвердже-ний постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р., але відносно скороченого робочого часу акти Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р. і 21 листопада 1975 р. продовжують діяти. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.
Скорочений робочий час характеризується певними ознака-ми, закріпленими у КЗпП, а саме:
перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти за рамки законодавства та надати можливість окремим праців-никам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку;
скорочена тривалість робочого часу є нормальною та макси-мально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу;
суб'єкти, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є обов'язковими для роботодавця і не залежать від волі працівників;
виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо). '
“Норма скороченого робочого часу є не однаковою та диференціюється законодавцем залежно від суб'єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП). [6]33 Прокопенко В.І. Робочий час // Трудове право України: Підручник, Харків: Консул, 1998 р., с.271..”
Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників. Для осіб віком від 16 до 18 років норма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років – 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних мак-симальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років – 12 годин на тиждень).
Скорочений робочий час передбачений також для працівни-ків, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може пе-ревищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії. Пере-лік таких робіт і тривалість їх виконання визначений «Перелі-ком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 16344 Офіційний вісник України. — 2001. — № 9. — Ст. 352..
Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Пере-ліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайня-тим на цій роботі.
Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без наймену-вань конкретних професій і посад, то правом на скорочену три-валість робочого тижня користуються всі працівники цих вироб-ництв, цехів незалежно від назви професії, посади, яку вони за-ймають. У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці в різ-них виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де встановлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпра-цювали на цих роботах більше половини максимальної тривало-сті скороченого робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати 6 годин. Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється роботодавцем. Якщо в Переліку за-значено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», скоро-чена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скорочено-го робочого часу, встановленого для працівників цих вироб-ництв, цехів, професій і посад. У разі відсутності такого застере-ження скорочений робочий час згідно із зазначеною в Переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах праці не менше половини робочого часу, встановленого для працівників цих вироб-ництв, цехів, професій, посад.
Перелік є обов'язковим для застосування на всіх підприємст-вах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, ро-біт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підпри-ємств, організацій і установ.
Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавст-вом також для медичних працівників (постанова РНК СРСР «Про тривалість робочого дня медичних працівників»). Норма робочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівни-ків. Наприклад: для лікарів та середнього медичного персоналу лікарень, пологових будинків та ін. робочий день становить шість з половиною годин; для лікарів лікарсько-трудових експертних комісій тощо – п'ять з половиною годин.
Скорочена тривалість робочого часу законодавчо закріплена для педагогічних працівників