щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин при одночасному скороченні робочих днів на тиждень.
При встановленні режимів праці з неповним робочим часом і тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня – менше 20-24 годин відпо-відно при 5- та 6-денному тижні.
Як правило, на умовах неповного робочого часу працю-ють сумісники, тобто особи, що уклали два або більше трудо-вих договорів (з двома або декількома роботодавцями). Су-місництво можливе і на одному підприємстві при виконанні різних робіт поза основним робочим часом.
Слід звернути увагу, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної до-даткової відпустки згідно з законодавством.
У сучасних умовах, коли погіршилося фінансове стано-вище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робо-чий час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умо-ри праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.
У Російській Федерації з Державного фонду зайнятості виплачуються компенсаційні виплати у зв'язку з перехо-дом на неповний робочий час, які з урахуванням заробітної плати не повинні перевищувати встановленого законодав-ством мінімального розміру оплати праці.
Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, право на допомогу в разі тимчасової непрацездатності тощо. Ли-ше оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно від-працьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж за-лежно від виробітку – якщо встановлено відрядну форму оплати праці.
У деяких випадках, пов'язаних з винятковістю або надзви-чайністю обставин, які складаються на виробництві, може вини-кати потреба залучення працівника до виконання обов'язків по-над встановлену тривалість робочого часу протягом дня (зміни). Таке відхилення від нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочні роботи.
Режим робочого часу визначає:
п’ятиденний і шестиденний робочий тиждень і тривалість щоденної роботи, кількість робочих днів на тиждень чи інший період;
час початку й закінчення робочого дня;
час і тривалість обідньої перерви, кількість змін упродовж облікового періоду, тривалість і правила чергування змін.
Режимом робочого часу в трудовому праві вважається розподіл робочого часу протягом конкретного календарного періоду [2]66 Кодекс законів про працю // Кодекс законів про працю з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.М. Вакуленко, РО.П. Товстенько, - К.: Юрінком Інтер
На рівні законодавства визначається порядок встановлення режиму праці та деякі його елементи.
Встановлено, що в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади робота починається о дев’ятій годині за київським часом. Режим робочого часу може бути становлений на рівні галузевих угод, які враховують специфіку роботи в цих галузях.
Конкретний режим робочого часу встановлюється в локальних нормативних актах: колективному договорі, правилах внутрішнього розпорядку, графіку змінності або в індивідуальному трудовому договорі.
На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня" пе-редбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності.
Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обід-ньої перерви, число змін протягом облікового періоду.
“Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення що-денної роботи (зміни) передбачається правилами внутріш-нього трудового розпорядку і графіками змінності. [3] 77 Болотіна Н.Б. Робочий час // Трудове право право України. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000 р. – с.257.
При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.
Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підпри-ємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (вклю-чаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору.
Режим роботи з роздробленим робочим днем – вво-диться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розпо-діляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робо-чий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати вста-новленої тривалості робочого дня (див. ст. 60 КЗпП).
Гнучкий графік роботи – форма