Закон встановлює максимальні норми залучення працівників до надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного, працівника. Галузевими колективними угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена).

У КЗпП існує пряма заборона залучення окремих працівників до надурочних робіт. Це зокрема стосується вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнад-цяти років або дитину-інваліда, можуть залучати до надурочних робіт лише за їх згодою. На підставі Закону України «Про охоро-ну праці» не допускається залучення до надурочних робіт (ч. 3 ст. 12).

“Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюєть-ся в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надуроч-них робіт шляхом надання відгулу не допускається. [6]110 Прокопенко В.І. Робочий час // Трудове право України: Підручник, - Харків: Консул, 1998 р., с.277.0

Необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робочий день. До надурочних робіт можуть залучатися будь-які працівники, а працювати за режимом ненормованого робочого часу – лише ті, професії і посади яких містять-ся в списку, що є додатком до колективного договору підпри-ємства, установи, організації. Якщо стосовно надурочних робіт встановлені граничні норми їх застосування протягом ка-лендарного року, то подібне правило не встановлене віднос-но ненормованого робочого дня. Власнику лише забороняється систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Надурочні роботи виконуються у виняткових випад-ках, які носять характер заздалегідь непередбачених і непланованих ситуацій, перелік яких є вичерпним та міститься в ст. 62 КЗпП, а роботи понад нормальну тривалість робочо-го часу – в режимі ненормованого робочого дня проводять-ся у міру виробничої необхідності.

Надурочні роботи компенсуються підвищеною оплатою, а ненормований робочий час компенсується наданням щоріч-ної додаткової відпустки.

Як бачимо, законодавством України про працю надуроч-ною вважається лише робота, до виконання якої власник або уповноважений ним орган залучає працівників у винятко-вих випадках, передбачених законодавством і ч. 3 ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважаєть-ся надурочною і не оплачується. Між тим на Заході правове регулювання надурочної роботи є більш гнучким і ефектив-ним. Надурочна робота, як правило, носить добровільний ха-рактер і лише у випадках, передбачених законом, є обов'язко-вою. У деяких країнах встановлено, що надурочна робота обов'язкова, якщо інше не обумовлено у колективному договорі.

Є країни, де тривалість надурочної роботи не обмежується для всіх працівників (федеральне законодавство США, Да-нія) або для дорослих робітників-чоловіків (Великобрита-нія, Японія). Хоча у більшості західних країн надурочні ро-боти допускаються в межах максимуму, встановленого у за-коні. Надурочні роботи компенсуються, як правило, підви-щеною оплатою (у відсотках до основної тарифної ставки), однак в деяких країнах (Франція, ФРН, Італія, Данія, Швей-царія та деяких інших) законом або колективним договором встановлено, що за певними умовами надурочні роботи мо-жуть бути компенсовані відгулом.

Чергування – це знаходження працівника на підприєм-стві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв'я-зання невідкладних питань, які не входять в коло обов'язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою проф-спілкового комітету. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. Чергові не по-винні виконувати обов'язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, обов'язків сторожів, прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чер-гування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може пере-вищувати нормальної тривалості робочого дня.

Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компен-суються наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергуван-ня в найближчі 10 днів.

До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залучені до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП).

Чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його звичайних трудових обов'язків на змінних роботах, на роботах, що виконуються за графіком у вихідні, свят-кові (неробочі) дні, в нічний час. Наприклад, не є чергуванням, врегульованим названою постановою Секретаріату ВЦРПС, нічне чергування медичних працівників, чергування водія тощо. Під час таких чергувань працівники виконують свої безпосередні трудові обов'язки з оплатою праці на за-гальних підставах.

РОЗДІЛ 3. ОБЛІК РОБОЧРОГО ЧАСУ

3.1. Суть поденного обліку робочого часу

Облік робочого часу – це фіксація відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу.

Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми. Якщо працівник без поважних причин запізнився на роботу або пе-редчасно її залишив, то цей час у робочі години не включається й оплаті не підлягає. У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження.

Розрізняють облік робочого часу поденний і підсумований.

Поденний облік робочого часу. Поденним є облік, коли встановле-на законом норма робочого дня є обов'язкового для кожного дня ро-боти. При поденному