оцінюванні діяльності органів
внутрішніх справ, реально ставити завдання з упереджуючих позицій;
створювати нормальні матеріально-технічні умови роботи;
особливу увагу приділяти кадровій політиці, через яку реалізується соціа-
льна політика держави. Здійснювати профорієнтацію, профвідбір і проф-
підбір;
взаємодіяти з більш широкими масами населення і громадськими формува-
ннями, здійснювати дійовий суспільний контроль з метою сприяння
зміцненню дисципліни та законності в органах внутрішніх справ;
створювати критерії для висування робітників на посаду (конкурсний
відбір);
проводити об’єктивне атестування (всебічно враховувати ділові якості, мо-
ральні, професійні, психологічні і фізичні можливості працівника, врахову-
вати думку суспільства про його роботу, неупереджене ставлення з боку
начальників і т. д.);
використовувати позитивний досвід іноземних держав у кадровій політиці;
більш широко використовувати міжнародні норми у взаємодії з населен-
ням;
розширити інститут позаштатних співробітників органів внутрішніх справ.
Проблема зміцнення дисципліни та законності в органах внутрішніх справ
може бути вирішена, якщо будуть ефективніше реалізовуватися запропоно-
вані заходи в тісному співробітництві та взаємодії з населенням і суспіль-
ством, бо чим більше буде проводитись роботи з населенням, тим більше
буде видна робота органів внутрішніх справ для громадськості, тим жорст-
кішим буде контроль з їх боку, тим менше буде порушень дисципліни та
законності . Тому співробітництво і взаємодію з суспільством можна рогля-
дати як сучасну форму зміцнення дисципліни та законності в органах внут-
рішніх справ.
Висновок
Підводячи підсумок даної роботи, можна зробити натупні висновки.
Законність – це суспільно-політичний режим, що полягає в пануванні права й закону в суспільному житті, неухильному здійсненні приписів правових норм всіма учасниками суспільних відносин, послідовній боротьбі з правопорушеннями і свавіллям в діяльності посадових осіб та забезпеченні порядку й організованості.
Суть законності складає додержання і виконання саме законів. Підзаконні нормативно-правові акти повинні видаватись на основі законів, у відповідності із законами і на виконання законів.
Основними принципами законності виступають:
всезагальність;
верховенство закону щодо всіх інших правових актів;
єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії;
рівність всіх перед законом;
недопустимість протиставлення законності і доцільності;
невідворотність відповідальності за правопорушення.
Законів у державі повинно прийматись стільки, щоб законодавчо були врегу-
льовані всі основні найважливіші сфери суспільного життя. Закони, видані держа-вою, повинні бути обов’язковими для держави так само, як і для кожного громадя-нина. Щоб забезпечити верховенство закону, необхідно створити демократичні структури, підвищити якість законів, вдосконалити законодавчу процедуру, відпра-цювати механізм реалізації закону. Пріоритетним завданням правової системи України є зміцнення законодавчої бази щодо прав людини, приведення законодав-ства у відповідність з європейськими нормами і стандартами; стабілізація законо-давства і правильне його розуміння та застосування; реформування системи право-охоронних органів. Наша держава повинна зробити все можливе для зближення українського законодавства з європейським правом. Адже від цього багато в чому залежить ефективність міжнародного співробітництва за участю України та її авто-ритет в Європі й у світі в цілому.
Гарантії законності – це об’єктивні умови й суб’єктивні фактори, а також спеціальні засоби, що забезпечують режим законності і стабільність правопорядку в суспільстві. Серед гарантій законності розрізняються загальні умови (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та правові) й спеціальні засоби (організаційні та юридичні). До юридичних засобів відносяться : засоби виявлення правопорушень, засоби попередження правопорушень, засоби припинення, заходи захисту, юридична відповідальність, процесуальні гарантії, правосуддя. Особливе значення мають юридичні гарантії (передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони, і , у разі порушення, відновлення законності).
Для забезпечення законності важливу роль відіграють правова культура особи (така її властивість, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях), правове виховання (цілеспрямована діяль-ність державних органів, громадських об’єднань та інших суб’єктів щодо формуван-ня у громадян і посадових осіб високої правової культури) та юридичний всеобуч (єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців).
Наслідком законності є встановлення в суспільному житті правопорядку (ре-
жиму впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності). Найважливішу роль в охороні й захисті правопорядку в нашій країні відіграють органи внутрішніх справ.
Розвиток демократії в Україні, зміцнення законності й дисципліни пов’язані з підвищенням ефективності та якості роботи правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ. Виконання завдань, поставлених державою перед органами внутрішніх справ, потребує від них організованості й порядку в роботі, неухильного і точного виконання своїх обов’язків. На зміцнення законності в органах Міністерства внутрішніх справ спрямована вся система добору кадрів, виховної роботи, професійної підготовки, впровадження передового досвіду, а також поєднання цілеспрямованих зусиль керівників усіх рівнів органів внутрішніх справ, громадських організацій та всього особового складу служб і підрозділів.
Теорія законності надає громадянам, насамперед професійним юристам і посадовим особам, чіткі критерії, орієнтири правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири неухильно запроваджувались у практику.
Отримані висновки та теоретичні напрацювання, висвітлені в даній роботі, можуть бути використані в ході навчального процесу студентів.
Наведені цитати
1 Воскресенский Н. А. Законодательные акты Петра І. Т. І, М., Л., 1945, с. 7.
2 Цицерон. Диалоги о государстве. О Законах. М., 1966, с. 139.
3 Строгович М. С. Проблемы общей теории права. Т. І, М., 1990, с. 111.
4 Александров Н. Г. Право и законность в период развития правового
государства. М., 1979, с. 212.
5 Строгович М. С. Указанное сочинение, с. 112.
6 Лазарев В. В. Теория государства и права. М., 1992, с. 174.
7 Міліція України. 2002, № 3, с. 3 – 5.
8 Відомості Верховної Ради України. 2002, № 2.
Використана література
Авер’янов В. Б. Законодавство: проблеми ефективності. К., 1995.
Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. К., 1997.
Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх