ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Здійснювана в Україні судово-правова реформа започаткувала принципові зміни у процесуальному законодавстві України, які призвели до кардинальних змін у цивільному процесуальному праві. Серед цих змін особливе місце займає запровадження до Цивільного процесуального кодексу України (далі скорочено - ЦПК) інституту касаційного провадження. Реалізацію судової реформи було продовжено Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р., згідно з яким було удосконалено систему місцевих судів, серед яких Верховний Суд України (далі скорочено - ВСУ) набув статусу суду касаційної інстанції.

Поступово інститут касаційного провадження в Україні став дієвим механізмом захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин. Однак, багато положень ЦПК України виявилися такими, що не відповідають, повною мірою, сучасним вимогам касаційного розгляду. Наразі постає нагальна проблема оновлення цивільного процесуального законодавства

Сьогодні надзвичайно важливо здійснити ретельний і глибокий науковий аналіз положень цих законопроектів, нового Цивільного процесуального кодексу України, щоб сприяти закріпленню найбільш оптимальних, високоефективних і раціональних процесуальних норм. Необхідно також врахувати світовий досвід при аналізі повноважень суду касаційної інстанції.

Поспішне формування інститутів апеляційного та касаційного провадження в цивільному судочинстві України та прийняття інших нових законодавчих процесуальних рішень призвело до суперечностей у застосуванні процесуальних норм у практичній діяльності судів, що не сприяє належному захисту прав та законних інтересів як юридичних, так і фізичних осіб. У зв’язку з цим важко переоцінити значення наукових досліджень, у тому числі монографічних. Однак, на жаль, нині майже відсутні монографічні праці, присвячені інституту касаційного провадження. Ці питання досліджувалися переважно у науково-навчальній літературі та в окремих журнальних статтях в контексті загальних проблем організації діяльності судів. Тому, з наведених міркувань, це дослідження проблем інституту касаційного провадження є актуальним і практично необхідним.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз повноважень суду касаційної інстанції; виявлення проблем у здійсненні цивільного судочинства, а також розробка науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо правового статусу суду касаційної інстанції, його призначення та вдосконалення чинного процесуального законодавства.

Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:

виявлення правової природи касаційного оскарження та його змісту;

визначення порядку реалізації права на касаційне оскарження;

визначення повноважень суду касаційної інстанції;

визначення підстав для скасування судових актів у касаційній інстанції.

Об’єктом дослідження є повноваження суду касаційної інстанції.

Предметом дослідження є система законодавчих актів, що регулюють здійснення повноважень судом касаційної інстанції, літературні джерела з даних проблем.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод пізнання, а також інші загальні та спеціальні наукові методи, зокрема, формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний.

Застосування зазначених та інших методів наукового пізнання дозволило здійснити комплексний аналіз інституту касації, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.

Так, системно-комплексний метод дозволив визначити місце норм про касаційне провадження у цивільному процесуальному праві, його взаємодію з іншими інститутами, у тому числі з апеляційним провадженням.

За допомогою формально-логічного методу виявлено принципи застосування норм про касаційне провадження у тих випадках, коли вони не прямо, а опосередковано регулюють ті чи інші відносини, наприклад, щодо визначення кола осіб, що мають право на касаційне оскарження, порядку подання та повернення касаційної скарги.

Застосування історичного способу сприяло встановленню основних етапів формування цивільного судочинства та об’єктивних передумов введення до нього інститутів апеляції та касації.

Використання порівняльно-правового методу забезпечувалося порівняльним аналізом норм чинного ЦПК України і ГПК України, що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення процесуального законодавства.

Теоретичну основу складають, насамперед, праці вчених-процесуалістів України та інших країн, зокрема, Є.А. Борисової, Ю.М. Грошового, А.О. Добровольського, М.М. Міхєєнка, Д.М. Притики, Ю.С. Червоного, Н.А. Чечіної, В.І. Тертишнікова, М.Й. Штефана, а також вчених-цивілістів, Є.О. Борисової, В.В. Комарова, В.В. Луця, Ю.М. Оборотова, П.Я. Трубнікова, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Н.А. Чечіна, М.Й. Штефана та ін.

Структура дослідження обумовлена метою і завданнями дослідження та підходом авторки до дослідження основних проблем теми, і складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 44 сторінки, з яких основного змісту – 39 сторінок. Список використаних джерел – 49 найменувань.

Розділ 1. Загальна характеристика касаційного перегляду судових рішень в цивільному судочинстві

Розвиток інституту касації в цивільному судочинстві

Аналізуючи наукові дослідження щодо становлення інституту касації, варто зауважити, що фактично система перегляду судових актів зародилася ще у Стародавньому Римі у вигляді апеляційного провадження, хоча первісно рішення римського суду не піддавалися оскарженню. Спершу прообразами апеляційного перегляду судових рішень стали системи реституції і вето, які були складовою частиною так званого “формулярного процесу”. У період функціонування формулярного процесу не існувало поділу судів на нижчі і вищі. Але згодом відбувається процес становлення інстанційної системи судів, сутність якої полягає у можливості перегляду рішення нижчої судової інстанції вищестоящою, а відтак у кінці III століття сформувався інститут апеляції, який в результаті рецепції був сприйнятий, насамперед, у Франції, а згодом і в багатьох інших країнах Західної Європи.

Інститут касації в його класичному вигляді характеризується двома найголовнішими рисами[25, с. 154].

По-перше, даний інститут властивий інстанційній системі судочинства, при якій процедуру касації, порушувану за скаргою заінтересованої особи, здійснює спеціальний судовий орган, який виконує виключно функцію перегляду, і який є вищою і кінцевою інстанцією, судові акти якої не можуть бути переглянуті в майбутньому.

По-друге, суд касаційної інстанції концентрує свої зусилля виключно на перевірці відповідності судового рішення правовим нормам, не досліджуючи судові докази, які були встановлені нижчестоящими судовими інстанціями.

Одночасно з касаційним формувався також ревізійний спосіб перегляду судових актів, який традиційно