В ЦПК України містяться законодавчі вимоги щодо змісту рі-шення суду касаційної інстанції, яке структурно має складатися з чотирьох частин:

1) вступної частини із зазначенням:

часу і місця його ухвалення;

найменування суду, прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;

найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової чистини, яка містить:

3) мотивувальної частини, в якій вказуються:

мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасу-вав судове рішення і ухвалив нове;

чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

назва, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, якими суд керу-вався;

4) резолютивної частини, в якій зазначається:

висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення по-зову або відмову в позові повністю чи частково;

про розподіл судових витрат;

строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження[41, с. 129].

Судові рішення суду касаційної інстанції оформлюються, ви-даються або надсилаються в порядку, встановленому статтею 222 ЦПК України.

Копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно вида-ються судом першої інстанції, де зберігається справа. Копії судового рішення, ухваленого за результатами розгляду касаційної скарги, видаються особам, які брали участь у справі, на їх ви-могу не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються протягом п'яти днів з дня його прого-лошення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Повторно копії судових рішень суду касаційної інстанції видаються уже судом першої інстанції, де зберігається справа. Причому така видача здійснюється за заявою особи за плату у розмірі 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії (підпункт «и» п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р.).

Висновки

Інститут касації є притаманним правовим системам континентального права, в яких домінуючим джерелом права є нормативні акти, які приймає вищий законодавчий орган на основі політичної більшості (сталої чи ситуаційної). Механізм їх прийняття допускає високий рівень політичної доцільності і, як наслідок, ці нормативні акти не завжди є досконалими, не завжди в силу своєї абстрактності відображають соціально-правові реалії буття. При застосуванні цих норм на практиці об’єктивно виникають ускладнення з їх правильним та однаковим тлумаченням. Саме цю функцію, в першу чергу, й виконує касаційний суд.

Відсутність інституту касації в країнах англосаксонської правової сім’ї насамперед пояснюється домінуючим значенням судового прецеденту як джерела права. Судовий прецедент породжує не абстрактні норми, а досить конкретні правила поведінки, встановлені шляхом розгляду в суді конкретних спірних відносин. Тобто правило перед набуттям статусу судового прецеденту в конкретних соціальних відносинах обов’язково проходить перевірку на реальність і „життєздатність”. Таким чином, акт судового тлумачення спірних правових позицій щодо змісту правового припису відбувається не тільки в процесі його подальшого застосування, а й у процесі його „народження”.

Касація передбачає перегляд виключно формальної сторони справи на предмет визначення легальності провадження та рішення в судовій справі. Касація за своїм безпосереднім змістом обмежується або скасуванням рішення з передачею справи на новий розгляд до іншого суду (чи іншого складу суду), або залишенням касаційного звернення без наслідків.

Входження в оцінку суті справи суперечить юридичній природі касаційного суду. З процесуальної точки зору, під касацією прийнято розуміти порядок скасування оскаржених судових рішень, що вступили в законну силу й відносно яких вже не допускається апеляційне оскарження. Тобто предметом касаційного скасування може бути судове рішення, яке стало результатом або порушення процедури провадження, або неправильного застосування матеріального закону. Але ж цей самий предмет (тобто факт порушення процесуальної та матеріальної норми) знаходиться в центрі уваги й апеляційної інстанції.

За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право: постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і зали-шення рішення без змін; постановити ухвалу про повне або часткове скасування рі-шення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апе-ляційної інстанції; постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було по-милково скасоване апеляційним судом; постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду; скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право: постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і зали-шення ухвали без змін; скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції; змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті; скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

Розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції може: відхилити скаргу і заїишити ухвалу без змін, якщо суд постановив її з додержанням вимог закону. При вирішенні питання щодо додер-жання вимог закону при постановленні ухвали судом першої або апеля-ційної інстанції суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити матеріа-ли цивільної справи, а також відповідність процедури постановлення