скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встанов-лений для його вирішення, зокрема у випадках, коли ухвалу не підписано всім складом суду; ухвалу постановлено суддею без розгляду питання в судовому засіданні; ухвалу про виправлення описок і явних арифметич-них помилок постановлено без виклику сторін у судове засідання тощо; змінити або скасувати ухвалу і постановити ухвалу з цього пи-тання, якщо: питання було вирішено всупереч нормам процесуального права, наприклад, ухвалу, яка оформлюються окремим процесуальним доку-ментом, було постановлено поза межами нарадчої кімнати; суд не заніс відомості про постановлення інших ухвал до журналу судового засі-дання або не оголосив постановлені у судовому засіданні ухвали негай-но тощо; при правильному вирішенні питання було помилково сформульо-вано суть процесуальної дії чи підстави її застосування (суд у разі необ-хідності надання безпосередньої технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій замість залучення спеціаліста призначив експертизу; у випадку подання заяви особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, постановив ухвалу про закриття провадження у справі, а не про залишення заяви без розгляду тощо).

Для інституту касації першорядне значення має питання про підстави скасування судового рішення за результатами касаційного перегляду, перш за все, пов’язані з порушенням процесуального закону. Що ж до законодавчого порядку, то цим шляхом можна визначити лише безумовні підстави для скасування судового рішення, так звані грубі порушення процедури. Але в справі можуть мати місце й інші процесуальні порушення, які в своїй сукупності суттєво вплинули на прийняття судового рішення. Що до останнього випадку, то це також компетенція і завдання касаційної інстанції –визначати в конкретних оскаржених справах сукупність процесуальних порушень такою, що суттєво вплинула на прийняття судового рішення і, відповідно, визнавати наявність підстави для скасування судового рішення.

Виключно з практичної точки зору, касаційне оскарження допускається лише після припинення дії права на апеляцію. Тобто апеляційна інстанція виступає в ролі відповідного „сита”, через яке в першу чергу просіюється основна маса судових справ, у тому числі для зменшення обсягу роботи касаційного суду. Але з теоретичної точки зору знайти відповідне пояснення тому, що касація обов’язково має наступати за апеляцією, досить складно. Касаційне тлумачення здійснюється не тільки в інтересах конкретної справи, а й одночасно в інтересах усього правопорядку.

На наш погляд, саме з огляду на вищевикладене й має будуватися сучасний інститут касації в демократичній країні. При цьому категоричним є те, що касація – це рішення в конкретній справі, а не форма роз’яснення судовою інстанцією порядку застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики.

Касаційне тлумачення спірної правової норми може існувати доти, доки чинною є норма. Однак воно не є абсолютно незаперечним. Якщо в іншій судовій справі при її касаційному оскарженні будуть наведені більш вагомі й переконливі аргументи щодо іншого тлумачення тієї самої норми права, то не існує юридичної перешкоди для прийняття касаційним судом нового тлумачення.

Враховуючи те, що основним у касації є судове тлумачення спірних норм права, процедура звернення до касаційної інстанції не має бути жорстко формалізованою за змістом звернення із загрозою відмови в прийнятті. Вона має передбачати порядок узгодження, згідно з яким касаційна інстанція повинна мати можливість запросити в скаржника додаткові аргументи або запропонувати уточнення певних положень його вимоги.

Список використаних джерел

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — №30. — Ст.141.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. Урядови кур’єр. – 1993. - №4. – С.5-12.

Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // К.; Атіка, 2003.

Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №37. – Ст. 539.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №3. – Ст. 59.

Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез Міжнар. наук. конф. "Шості осінні юридичні читання", м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.:у 3 ч. / Хмельницький ун-т управління та права. — Хмельницький: Видавництво Хмельницького ун-ту упр. та права, 2007. – 186 с.

Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи. Зразки. — К., 2001. – 272 с.

Буркацькнй Л.К Складання процесуальних документів на за-хист прав та інтересів громадян: Комент., позовні заяви, заяви, скарги: Навч. посіб., 2-е вид., доп. — К.: Юрінком Інтер. - 288 с.

Гетманцев О.В. Громадяни як сторони у цивільному процесі України. — К., 2003. – 318 с.

Гусаров К.В. Проблеми цивільної процесуальної правосуб'єктності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2000. — 19с.

Гусаров К Система органів цивільної юрисдикції // Вісник про-куратури. — 2003. — №9. — С. 85-89.

Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П.І Шевчука. - К.: Ін Юре. - 416 с.

Зейкан Я. П. Коментар цивільного процесуального кодексу України: За станом на 7 жовтня 2005 р.. — К. : Юридическая практика, 2006. — 559с.

Коваленко О. Цивільний процес: проблеми документального закріплення ходу судового розгляду // Право України. — 1998. - №8. - С. 89.

Кондратьєва Л.А., Татулич І.Ю. Цивільне процесуальне право України: плани семінарських занять / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2007. — 35с.

Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. Прак-тичний посібник. — К.: Атіка, 2002. — 352 с.

Кройтор.В.А., Тесленко В.М., Васильєв