Методологічною основою роботи є перш за все економіко-філософський підхід до співвідношення економічних і юридичних законів.

Перші носять об'єктивний характер, не залежать від волі і свідомості людини. Економічний закон є причинно-наслідковий зв'язок, що постійно повторюється, між економічними процесами і явищами за наявності певних матеріальних і економічних умов. Всі економічні закони поділяються на загальні, особливі і специфічні. Загальні економічні закони є фундаментальними і діють у всіх способах виробництва. На базі загальних законів виникають і функціонують особливі закони, властиві декільком способам виробництва, наприклад, закони товарного виробництва. Вони, у свою чергу, служать основою для появи специфічних законів і т.д. Для ринкової економіки, наприклад, основним економічним законом визнається закон конкуренції.

Юридичні закони створюються, змінюються і відміняються людьми в установленому порядку. З цієї точки зору їх існування суб'єктивне, хоча характер юридичних законів, їхній вміст в сучасних умовах об'єктивно обумовлені реальним рівнем економічного і політичного розвитку суспільства. Тому при створенні системи господарського законодавства обов'язково потрібно враховувати об'єктивний характер економічних законів, виявляти і відображати закономірності і тенденції розвитку сучасної економіки.

В роботі широко використовується комплексний, системний підхід, що виражається в аналізі економічного законодавства як єдиного цілого. Це дозволило знайти внутрішній механізм не тільки дії окремих компонентів економічного законодавства, але виявити їх взаємодію на різних рівнях (публічного і приватного права, федеральному, регіональному, на рівні місцевого самоврядування і т.д.).

У роботі використовується також порівняльно-правовий метод дослідження. Порівняльно-правовий метод багатофункціональний, застосовується як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях пізнання, дозволяє сформулювати загальнотеоретичні положення, констатувати, виявляти закономірності, тенденції функціонування зіставляються економічного законодавства в радянський період і сьогодні, різних його структурних частин.

В роботі використовувалися такі методи дослідження, як формально-юридичний, логічний, історичний, функціональний, соціологічний, а також різні способи тлумачення.

Емпіричну базу дослідження склали Конституція України, закони України у галузі господарських відносин, практика Конституційного Суду України, Верховного Суду України і Вищого Господарського Суду України.

Наукова новизна дослідження:

вперше:

висвітлено особливості історичного розвитку правового регулювання господарської сфери правовідносин;

здійснено комплексний аналіз чинного господарського законодавства України з урахуванням основних чинних нормативно-правових актів у галузі господарювання;

визначено роль та значення звичаю у системі джерел господарського права;

досліджено проблеми та недоліки чинного господарського законодавства з точки зору як теорії, так і практичного застосуваня норм Господарського кодексу у діяльності суб’єтів господарювання;

знайшли подальшого розвитку та удосконалення:

розробка вертикальної та горизонтальної структури господарського законодавства;

конституційні засади регулювання господарських правовідносин;

характеристика функцій господарського договору як джерела господарського законодавства

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладений у роботі матеріал, наведені висновки, положення та пропозиції можуть бути використані у правотворчій діяльності для вдосконалення чинного господарського кодексу та інших нормативно-правових актів господарського законодавства України; в подальших наукових розробках проблем визначення поняття, системи та джерел господарського законодавства; у практичній діяльності суб’єктів господарювання, а також державних органів щодо практичного застосування норм господарського законодавства, у навчальному процесі для читання викладачами лекцій з курсів “Господарське право України” та “Цивільне право України”, а також студентами для підготовки до семінарських занять.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА

1.1. Історія становлення та розвитку правового регулювання господарської сфери суспільного життя

Концепція господарського (підприємницького) права не нова, вона з'явилася ще на початку ХХ в. за рубежем. Потім дана концепція була сприйнята радянськими вченими-юристами . Наприклад, А. Гойбарх вважав, що цивільне право - завжди і скрізь є приватне право, існуюче як протилежність праву публічному. Якщо межа між публічним і приватним правом зникає, то перестає існувати і цивільне право; йому на зміну приходить право господарське [53, c. 19].

Господарська сфери суспільного життя забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних організацій та держави в цілому матеріальними благами, яких серед дарів природи не знайти: вони виникають в результаті або переробки дарів природи (вже існуючих матеріальних цінностей - природних багатств, зокрема), або виробництва (створення нових матеріальних цінностей, в т. ч. й з елементами переробки) [4, c. 6].

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманітних матеріальних благ для задоволення не лише індивідуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів.

Господарювання, у розумінні задоволення господарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп, було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської спільноти неможливо без регулювання відносин між її членами, в т. ч. і з питань ведення господарських справ [3, c. 24].

За родоплемінного ладу всі питання діяльності людей, в т. ч. пов'язані з виробництвом матеріальних благ, вирішувалися в межах таких організацій, члени яких підпорядковувались певним правилам поведінки у формі звичаїв, рішень, прийнятих громадою, радою старійшин чи обраним главою спільноти. Тобто, мало місце так зване внутрішнє регулювання, яке ґрунтувалося на авторитеті громади. Товарний обмін не був розвинений, а якщо він і мав місце, то відбувалося це у відносинах з різними племенами/родами і зазвичай на засадах натурального обміну (тобто одні матеріальні блага обмінювалися на інші). Відтак, за подібної організації людство не потребувало якихось додаткових форм об'єднань, оскільки кожний член суспільства належав до того чи іншого роду-племені, в межах якого і здійснювалося виробництво певних матеріальних благ, що