Таким чином, тут основним критерієм є постійність дотримання торгової традиції. Вимога розумності зберігає свою силу з метою недопущення визнання протиправних традицій. Подальше дотримання традицій торговельними колами свідчить про відповідність традицій цій вимозі.

Поняття звичаю не визначене у французькому законодавстві і тому це дає великий простір ученим на практично довільне тлумачення цього явища (хоча вони дотримуються певних загальних правил).

Наприклад у Французькому юридичному словнику торговий звичай - це звичайне повторення однієї і тієї самої практики в угодах між комерсантами, чи з питання факту (упаковка, спосіб відправки товарів), чи з питання права (розподіл ризиків, яких зазнає товар під час транспортування, строк виконання зобов'язань). Головними ознаками звичаю тут є його повторюваність, коло осіб-комерсантів (вужче, ніж в американській чи британській доктринах) і те, що притаманне саме французькому праву - питання, які регулюються звичаєм [6, c. 7-9].

Таким чином, ми бачимо, що всім правовим системам властиве те, що становлення звичаю як норми права не потребує санкціонування держави. Ділові люди мають можливість за допомогою звичаю доповнювати або конкретизувати закон, що регулює комерційний контракт.

Місце звичаїв у системі норм цивільного права визначається тим, що звичай, який суперечить актам законодавства або договору, не застосовується. Загалом це правило відтворює давню сентенцію класичного римського права: "Авторитет звичаю є значним, однак він не переважує припису закону". Разом з тим, слід мати на увазі, що це положення слід тлумачити поширювальне: не може також застосовуватися звичай, який суперечить моральності суспільства, публічному інтересу тощо. Таким чином, правові звичаї за юридичною силою поступаються договорам, актам цивільного законодавства, а також загальним засадам цивільного права.

Такий підхід цілком відповідає концепції права у країнах, чиї правові системи належать до центральноєвропейської, східноєвропейської (до неї належить Україна) та романської сімей приватного права. Тут, як правило, значення правового звичаю істотно обмежене. Він виконує другорядну роль яка форма права, оскільки історично багато звичаїв вже закріплено в актах законодавства і внаслідок цього можуть бути лише доповненням до них. Виняток складає Італія, де правові звичаї займають рівноправне місце серед інших форм цивільного права.

Отже, господарське законодавство є системою економічних та правових норм, які регулюють різноманітні сторони функціонування народногосподарського комплексу України. Поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою. Поняття господарства може співпадати з поняттям виробництво і економіка, якщо за межі господарського виробництва винести майнові і немайнові відносини, пов’язані з веденням домашнього господарства (відносини між членами сім’ї). Господарське право зосереджує увагу на відносинах, що виникають між юридичними особами, їх органами управління, державними суб’єктами підприємницької діяльності.

РОЗДІЛ 3.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

3.1. Основні недоліки господарського законодавства та шляхи їх усунення: теоретичний аспект

Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання [62, c. 4]. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, як виникнення колізій між їх положеннями (щодо господарських товарів; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:*

вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових інститутів господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);*

вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 p. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;*

вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою