Зосередимо увагу лише на декількох важливих, на нашу думку, моментах нормативного регулювання суспільних відносин, які викликають багато запитань при практичному застосуванні норм права.

Багато питань може викликати ст. 2 ГК України, у якій перераховані учасники відносин у сфері господарювання. Серед таких стаття вказує на "споживачів": "Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності".

Але ж споживачі – це як юридичні особи, так і фізичні особи, що ніяк не вписується у логіку та розуміння сфери господарських відносин, а лише приводить до неясності між цивільними та господарськими відносинами.

Ми погоджуємося з позицією авторів науково-практичного коментарю до ГК України, які вважають, що законодавець під споживачажи-учасниками відносин у сфері господарювання мав на увазі юридичних осіб, організації, які споживають результати господарської діяльності незалежно від того, чи є вони господарюючими, а чи не господарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо) [40, c. 75]. Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі – фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством. На нашу думку, цю прогалину необхідно негайно виправити.

Звернемо увагу і на те, що з поля зору законодавця випала конкретика у статусі промислово-фінансових груп (ПФГ). Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є: "господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку" (ст. 55).

Але промислово-фінансові групи не є юридичними особами та не реєструються в установленому законом порядку (це прямо зазначено у ч. 4 ст. 125 ГК України).

Можна було б припустити, що промислово-фінансові групи відносяться до учасників відносин у сфері господарювання, але серед таких вони не зазначаються (ст. 2 ГК України). Виходить, що промислово-фінансові групи (ПФГ) не є учасниками відносин у сфері господарювання, не є суб'єктами господарювання, взагалі – "випали" зі сфери господарських відносин [14, c. 27].

Тепер проаналізуємо законодавчо закріплене поняття та види підприємств. Так, ГК України у ст. 63 встановлює види та організаційні форми підприємств. Перше запитання, яке може виникнути, це в чому ж різниця між «видом» та «організаційною формою» – ці поняття законодавець намагався розмежувати, але зробив це зовсім невдало [40, c. 10-11].

На нашу думку, організаційні форми і види – це синонімічні поняття. До речі, визначення організаційної форми, а точніше організаційно-правової форми існує як нормативно визначене: "Організаційно-правова форма – це розмежування суб'єктів господарювання в залежності від їх структурної будови, господарської діяльності та форми власності".

Ст. 63 ГК України вказує, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (п. 4 ст. 63 ГК України).

Якщо унітарне підприємство створюється одним засновником, і як різновидом його є підприємство приватної власності, то як тоді розуміти положення п. 1 ст. 113 ГК України, яка вказує, що "Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці" (п. 1 ст. 113 ГК України)?

Виходить, що приватне підприємство може бути і унітарним, і корпоративним, в залежності від складу учасників?

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/ або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (п. 4 ст. 63 ГК України).

Знову ж таки, зауваження подібного типу. Якщо до корпоративних підприємств відносяться господарські товариства, то як розуміти положення п. 2 ст. 114 ЦК України, що "Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником"?

Виходить, що товариство може бути і унітарного типу. Тоді яке ж воно "товариство"? ГК України у ст. 79 зазначає, що "У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника". Але таких випадків у ГК України немає.

Декілька слів стосовно строку позовної давності у договорах перевезення. Так, згідно з ЦК України "до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів)" (ч. З ст. 925 ЦК України), у свою чергу ГК України, врегульовуючи порядок вирішення спорів