У 20-ті рр. ХХ ст. П.І. Стучка створив "теорію двохсекторного права": адміністративно-господарського права для соціалістичних організацій і цивільного права для приватних осіб. Проте, на думку більшості вчених-цивілістів того часу, дана теорія була помилковою, оскільки приводила до зіставлення інтересів соціалістичного господарства інтересам окремої особи в соціалістичному суспільстві.

У 30-ті роки Л. Я. Гінзбург та Є. Б. Пашуканіс - засновники наукової школи єдиного господарського права - обґрунтовують необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, проте включають в коло суб'єктів і громадян, які вступають у майнові відносини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-ті роки і наявність серед опонентів ідеї єдиного господарського права головного тодішнього теоретика в галузі правознавства А. Я. Вишинського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагічних наслідків для засновників цієї школи.

Таким чином, вже до початку 30-х рр. ХХ ст. сформувалася концепція єдиного господарського права, і цивільне право на деякий час було скасовано і як наука, і як учбова дисципліна. Появу господарського права пов'язували із змішаним характером радянської економіки і індустріалізацією цивільного права. Об'єктивними передумовами виникнення радянського господарського права (як галузі і науки) були зміцнення соціалістичного сектора економіки і планових начал в народному господарстві країни [64, c. 32-33]. Правознавці, що дослідили проблеми в галузі господарського права, прагнули створити якийсь компроміс публічного і приватного права, пристосований до нових економічних умов.

В 50-ті рр. ХХ в. дискусія про концепцію господарського права поновилася. Господарське законодавство стали розглядати як комплексне утворення, що виступає зовнішнім проявом, формою складної взаємодії норм різних галузей соціалістичного права в регулюванні різних сторін господарської діяльності. Саме таке трактування господарського законодавства панувало тоді в теорії права, а господарське право розумілося як певна сукупність норм і інститутів різних галузей радянського соціалістичного права, що функціонально взаємодіють в регулюванні господарської діяльності. Під час нового кодифікування радянського законодавства висловлювалися пропозиції прийняти Господарський кодекс [46, c. 28-29].

В Україні Господарський (Комерційний) кодекс почав розроблятися після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції Судово-правової реформи. Перший його варіант у Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою - як Господарський кодекс) після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського «вето») був прийнятий 16 січня 2003 p., а набув чинності з 01.01.2004 р. (питання про місце Господарського кодексу в системі господарського законодавства розглядатиметься у наступних темах).

На сьогоднішній день практично в кожній галузі вітчизняного права містяться норми, так чи інакше пов'язані з економічною політикою держави. Проте переважна більшість норм, що визначають цю політику, зосереджена в трьох галузях українського права – адміністративному, цивільному та господарському. Адміністративне право регулює управлінські відносини на началах влади і підпорядкування, тому прийнято говорити, що такі відносини будуються "по вертикалі". Цивільне право регулює майнові відносини на началах рівності, тому прийнято вважати, що ці відносини будуються "по горизонталі" [72, c. 20].

"Горизонтальні" відносини рівноправних суб'єктів у сфері товарно-грошового обороту традиційно регулюються цивільним правом, а "вертикальні" відносини підприємців з органами державної влади - адміністративним правом. Отже, кожна з цих галузей права регулює господарську (підприємницьку) діяльність, але регулює її лише в певній області і за допомогою певного методу. Звичайно, зберігати й надалі такий розподіл юридичних норм виявилось не доцільним, тому законодавець вирішив об'єднати їх в нову, комплексну галузь права. Тим паче, що законодавство про підприємництво включає і значну частину законів різної галузевої приналежності. Такою галуззю стало Господарське законодавство України.

Дискусія про розмежування галузей права існувала не тільки для сучасної юриспруденції, але і для науки радянського періоду. Виділення галузей права можливе по різних підставах, але найбільш часто вони виділяються виходячи з двох критеріїв: предмета правового регулювання і методу (юридичного режиму) правового регулювання [51, c. 177].

Під предметом розуміється коло суспільних відносин, регульованих даною галуззю права. Природно, він повинен мати певні особливості, бути відносно самостійним і об'єднувати більш менш однорідні відносини. Під методом (юридичним режимом) правового регулювання розуміється сукупність прийомів і способів юридичної дії на суспільні відносини, що становлять предмет даної галузі права, в цілях досягнення необхідного результату.

В предмет підприємницького права включають дві основні групи правовідносин. Перша - це відносини, пов'язані з організацією підприємницької діяльності. Вони ґрунтуються на конституційному праві громадян займатися підприємницькою діяльністю (ст. 42 Конституції України) [27], а також на розвитку цього права в нормах ЦК України. Йдеться про зміст правоздатності громадян, що включає право займатися підприємницькою і будь-якою іншою не забороненою законом діяльністю, створювати юридичних осіб самостійно або спільно з іншими громадянами і юридичними особами, укладати угоди, що не суперечать закону, і брати участь в зобов'язаннях. Крім того, в ЦК України встановлюється необхідність державної реєстрації індивідуальних підприємців і юридичних осіб, а також регламентується цілий комплекс організаційно-майнових відносин [70]. Звичайно, всі ці відносини взаємозв'язані наочною єдністю і є підприємницькими. Але за своїм юридичним режимом, методом правового регулювання, якщо виходити з традиційних в правовій науці поглядів, - це різногалузеві відносини.

В другу групу входять відносини, безпосередньо пов'язані з самою підприємницькою діяльністю, з головною ціллю підприємництва - систематичним отриманням прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг. Тут пріоритет має цивільно-правове регулювання підприємницьких відносин. Взаємини