Отже, цивільне право охоплює тільки частину, хоча й істотну, відносин у сфері підприємницької діяльності. Не менш значна їхня частина регулюється публічно-правовими методами. Це відносини по державному регулюванню підприємництва. Можна сказати, що специфіка підприємницького права, правового регулювання підприємницької діяльності, а також підприємницького законодавства, - в поєднанні, взаємодії приватноправових і публічно-правових інтересів, приватноправових і публічно-правових засобів, приватноправових і публічно-правових відносин [69, c. 14]. Прикладами тому служить правове регулювання емісії цінних паперів, закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб на підставі укладеного державного контракту, спеціальна (обмежена) правоздатність деяких комерційних організацій (банків, страхувальників).

У 90-х роках ХХ ст., на поч. ХХ ст. вітчизняній правовій науці представлені, в основному, дві концепції правового регулювання підприємницької діяльності.

Прихильники моністичної концепції вважають, що підприємницьке, або господарське право, - самостійна галузь права з своєю наочною єдністю. Ця галузь є сукупністю норм, регулюючих підприємницькі відносини і тісно пов'язані з ними інші, у тому числі некомерційні відносини, а також відносини з державного регулюванню економіки в цілях забезпечення інтересів держави і суспільства. В сучасних умовах сформувалася специфічна форма взаємозв'язку держави і ринку, при якому регулювання підприємницької діяльності методами приватного права (цивільного права) неможливо [28, c. 13]. Українське підприємницьке право подолало межі торгового права як права приватного, оскільки йде процес комерціалізації управління державним майном і здійснюється масштабна підприємницька діяльність в державному секторі економіки. Можна сказати, що з цих позицій підприємницьке право є зміненою концепцією господарського права, що склалося в радянський період [2, c. 54].

Інший підхід отримав назву дуалістичної концепції правового регулювання підприємницької діяльності. Виходячи з даної назви, дуалізм, або подвійність, полягає в тому, що приватноправові відносини між юридично рівноправними товаровиробниками регулюються єдиним цивільним правом, а відносини по організації і керівництва підприємницькою діяльністю - адміністративним і тісно пов'язаними з ним галузями права (фінансовим, податковим і ін.). Звичайно, при цьому допускається відособлення відповідного законодавчого масиву або виділення учбової дисципліни, присвяченої правовому регулюванню підприємницької діяльності. І законодавство про підприємництво, і учбовий курс підприємницького права, носять комплексний характер, охоплюючи як приватноправові, так і публічно-правові правила і конструкції. З урахуванням прикладних цілей їхнього виділення це цілком допустимо.

Цікаво відзначити, що ще на початку ХХ у. відомий російський цивіліст Г.Ф. Шершеневич говорив про доцільність викладання в учбових закладах предмета "Торгове право", не виділяючи, проте, його в якості самостійної галузі права. Шершеневич дав чітку відповідь на питання про те, що таке торгове право: це сукупність норм приватного права, призначених для регулювання торгового (комерційного) обороту, тобто для взаємин професійних підприємців (комерсантів). При цьому він розрізняв публічне і приватне торгове право [74, c. 140].

Публічне торгове право - це норми, регулюючі відносини між державою і особами, що здійснюють торгову діяльність. Такі норми, які визначають правовий статус індивідуальних підприємців, банків, бірж і т.п., заходи адміністративного впливу на торгову діяльність, визнання підприємців неспроможними (банкротами). Приватне торгове право регулює відносини, що виникають з приводу торгівлі між приватними особами. В цьому сенсі воно представляє собою спеціальну частину цивільного права. На наш погляд, сучасне підприємницьке право слід розглядати як публічне торгове право, але в дещо ширшому значенні, оскільки торгівля є всього лише частиною підприємницької діяльності.

Якщо для порівняння ми звернемося до зарубіжної науки, то в західних країнах до сфери підприємницького права відносяться будь-які норми, регулюючі економічні відносини і інтереси підприємців. Таке широке розуміння підприємницького права не вимагає обмеження його предмета рамками галузі права. Тому в даному випадку до підприємницького права відносяться і такі норми, які в традиційному українському розумінні (розподіл на галузі права) є джерелами інших правових галузей, далеких від підприємництва (наприклад, екологічне, земельне, трудове право). До них відносяться, зокрема, вимоги до очисних споруд, санітарно-епідеміологічні вимоги [35, c. 43].

Більш вузьке трактування предмета підприємницького права має швидше прикладний характер (в освітніх цілях) і звичайно складається з окремих самостійних розділів (галузей), що стосуються виключно функціонування ринкової економіки, таких, як загальні права компаній: конкурентне право, неспроможність і банкрутство, фінансове право, реструктуризація компаній і т.п.

Підприємницьке право в широкому сенсі включає будь-які правові норми, так чи інакше пов'язані з бізнесом (business law). При цьому під бізнесом розуміється як сама діяльність, здійснювана шляхом виробництва і розповсюдження товарів, виконання робіт або надання послуг, і фінансові результати цієї діяльності, так і підприємство (enterprise - бізнес-одиниця), що виділяється і об'єднується при певних умовах з іншими підприємствами в рамках однієї компанії або групи компаній по напрямах діяльності, видах продукції, що випускається, і послуг, що надаються.

Наукова концепція підприємницького права базується на визнанні, по-перше, системи ринкового господарства як внутрішньо властивої будь-якому суспільству і, по-друге, об'єктивної необхідності державного регулювання цієї системи. Науку підприємницького права можна визначити як систему узагальнених науково-теоретичних і методологічних знань про зміст (суть) і закономірності розвитку правового регулювання ринкового механізму через підприємницьку діяльність.

Таким чином, грунтуючись на фундаментальних цінностях сучасної ринкової економіки, кожна країна формує власну систему господарського законодавства. І хоча закони, які регулюють економічну діяльність, в різних країнах відрізняються, самі системи господарського законодавства достатньо схожі.

Основні складові системи господарського законодавства: I