У сфері джерел (форм в юридичному сенсі) нашого права зараз відбуваються складні, багато в чому неоднозначні процеси. Правова реформа внесла в цю область правової системи велику невизначеність, навіть анархію, жахливе розмноження одних і вимирання інших, не менше цінних видів актів [18, c. 14].

Основне юридичне джерело (форма) українського права - закон, прийнятий представницьким органом державної влади або безпосереднім народним волевиявленням на референдумі. Тривалий час статус і значення закону у вітчизняній правовій системі принижувалися, вихолощувалися потоками підзаконної і відомчої нормотворчості. В даний час ми, ймовірно, знаходимось ще в початковій стадії відновлення прав закону як реального, а не суто формального джерела права. На шляху цього відновлення зараз з’явився ряд проблем, правильна постановка і вирішення яких буде сприяти відродженню ролі закону у вітчизняній правовій культурі.

Закон – нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:–

закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;–

усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм [17, с. 26]

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні – Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж – норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом [36, c. 82-83].

У системі писаного права, крім законів, можуть існувати й інші нормативно-правові акти. Нормативно-правові акти відрізняються від інших правових актів, в тому числі індивідуальних правових актів, інтерпретаційних (тлумачення норм права), договірних актів і інших наступними ознаками:

1) Нормативно-правові акти мають владний характер і різну юридичну силу. Вони приймаються компетентними державними органами та іншими суб'єктами, уповноваженими державою, в межах своєї компетенції. Юридична сила нормативно-правових актів визначається політичною і юридичною силою, правомочністю суб'єктів (Парламенту, Уряду, Президента), які видають нормативні акти.

2) Вони мають офіційну назву (постанови, укази), передбачену в законах для тих чи інших державних органів.

3) Вони приймаються на підставі законів, повинні відповідати законам і направлені на виконання законів і Конституції. У зв'язку із цим вони підпорядковані законам і мають меншу юридичну силу ніж закони, тому і називаються підзаконними нормативними актами.

4) Нормативно-правові акти є загальнообов'язковими, офіційними юридичними документами для всього населення і посадових осіб, кого вони стосуються; вони конкретизують юридичні права і обов'язки громадян і посадових осіб.

5) Вони вступають у юридичну силу відповідно до законодавства і мають чинність в часі і просторі. Це є одна із форм права, на відміну від індивідуальних правових актів.

6) Ці акти охороняються державною владою від порушень як одна із форм писаного права.

Підзаконний нормативно-правовий акт - це письмовий офіційний юридичний документ, який видається окремими державними органами в межах їх компетенції на підставі закону (в межах закону і на його виконання), має державно-владний загальнообов'язковий характер для громадян і посадових осіб, конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняється державною владою від порушень і направлений на регулювання і охорону правовідносин і соціальних цінностей [55, c. 14-15].

Підзаконних нормативно-правових актів дуже багато і їх можна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:

нормативно-правові акти Верховної Ради України: постанови ВРУ. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів.

нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції).

нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства.

Наказами міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти, як інструкція, положення, порядок.

нормативно-правові акти органів місцевої виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах