2) воюючі сторони не мають необмеженого права у вибо-рі засобів заподіяння шкоди одна одній. Слід підкреслити, що це основний, у тому числі і для науки міжнародного пра-ва, підсумок Петербурзької декларації 1868 р. [23].

У наступні роки кінця XIX — початку XX ст. знову ж та-ки з ініціативи та за активної участі Росії ці норми і принци-пи було розвинуто у ряді конвенцій. Так, у Брюсселі в 1874 р. було скликано з ініціативи або як у ті часи зазвичай говорили на запрошення російського уряду міждержавну конференцію з метою вироблення кодифікації законів і зви-чаїв війни. На жаль проект конвенції з кодифікації законів і звичаїв війни не бу-ло прийнято. Була опублікована лише необов'язкова для суб'єктів міжнародного права Брюссельська декларація, що відображала позиції Росії.

Зупинимося докладніше на Гаазьких конференціях миру, в підготовці і проведенні яких активну участь брала і Росія. З ініціативи знову ж таки російського імператора в Гаазі 18 травня 1899 р. відкрилася мирна конференція, у якій бра-ли участь 26 держав — практично всі незалежні країни того часу. У документах, прийнятих першою Гаазькою конфе-ренцією миру, значною мірою були закріплені позиції Росії завдяки тому, що в підготовці і проведенні цього форуму важливу роль відіграв російський юрист-міжнародник Ф. Ф. Мартенc.

Відповідно до плану Ф. Ф. Мартенса на конференції було створено три комісії: з обмеження озброєнь; із законів і звичаїв війни; з мирного врегулювання спорів.

Друга з названих комісій прийняла по-над 60 статей Брюссельської декларації 1874 p., автором якої був все той же Ф. Ф. Мартенc.

У такому ж вигляді на пленарному засіданні було прийнято остаточний текст Кон-венції про закони і звичаї сухопутної війни, що означало міжнародне визнання позиції Росії з цих питань. Особливо слід виділити прийняття першою Гаазькою конференцією миру як преамбули до зазначеної Конвенції так званого застереження Мартенса, визнаного наукою між-народного права, де передбачалося, що "населення і воюючі залишаються під охороною і дією засад міжнародного права, оскільки вони випливають із встановлених між освіченими народами звичаїв і законів людяності і вимог суспільної сві-домості" [16].

Третя комісія підготувала до прийняття Конвенцію про мирне розв'язання міжнародних зіткнень. Характерно, що з 56 статей конвенції 40 прийнято у редакції, запропонованій Росією [18].

Перша Гаазька конференція миру в історії міжнародного права має етапне значення саме тому, що вперше до порядку денного міжнародного форуму було включено питання про роззброєння. Підсумком конференції було підписання трьох конвенцій, що склали заключний акт конференції:

про мирне розв'язання спорів;

про закони і звичаї сухопутної війни;

про застосування Женевської конвенції про поранених і хворих (1864 р.) до морської війни.

Оскільки перша (1899 р.) Гаазька конференція миру не досягла багатьох цілей, на ній, крім конвенцій і декларацій, було прийнято шість положень, які стосувалися майбутнього обговорення питань:

про перегляд Женевської конвенції;

про права та обов'язки нейтральних держав;

про угоду між державами з приводу введення нових ти-пів калібрів морської зброї і морських гармат;

про обмеження сухопутних і морських збройних сил і військового бюджету;

про недоторканність приватної власності в морській війні;

про бомбардування портів, міст і поселень військово-морськими силами.

Багато з цих питань обговорювалося на наступних між-народних форумах, гуманітарна спрямованість яких прогля-далася дедалі чіткіше, стаючи характерною прикметою часу та епохи [43, с.60].

Для продовження кодифікації і розвитку законів і звичаїв війни з ініціативи цього разу США, сприйнятої урядом Росії, в Гаазі у 1906—1907 pp. була скликана друга мирна конфе-ренція. Вона була ще більш представницька, про що свідчи-ла участь 44 держав. Програма російського уряду, зокрема, містила в собі ідею перегляду трьох Гаазьких конвенцій 1899 p., а також кодифікацію права морської війни. Проте підсумки роботи другої мирної конференції були виражені у кодифікації і розвитку лише законів і звичаїв вій-ни, знову практично не зачепивши питань роззброєння. У результаті Гаазька конференція миру 1907 р. прийняла 13 конвенцій, одну декларацію і Заключний акт. Іншими слова-ми, в Гаазі було прийнято звід визнаних світовою спільно-тою того періоду міжнародно-правових норм, які закріплюва-ли закони і звичаї війни.

Ці конвенції відомі під такими сво-їми номерами:

1) про мирне розв'язання міжнародних зіткнень;

2) щодо обмеження випадків звернення до сили для стягнення боргів, що випливають з договорів;

3) про початок воєнних дій;

4) про закони і звичаї сухопутної війни;

5) про права та обов'язки нейтральних держав і осіб у сухопутній війні;

6) щодо становища торговельних суден противника при відкритті воєнних дій;

7) щодо перетворення торговельних суден на військові;

8) щодо встановлення автоматичних контактних підвод-них мін;

9) про бомбардування під час війни за допомогою мор-ських сил;

10) про застосування до морської війни засад Женев-ської конвенції 1864 p.;

11) щодо деяких обмежень у користуванні правом захоп-лення у морській війні;

12) про заснування міжнародного призового суду; 13) про права та обов'язки нейтральних держав у мор-ській війні.

Аналізуючи прийняті другою Гаазькою конференцією ми-ру документи, слід підкреслити, що 1, 4 і 10 конвенції (від-повідно до зазначеної нумерації) лише уточнювали конвен-ції, прийняті 1899 р.

При цьому у разі відмови держави — учасниці конференції від ратифікації 1, 4 і 10 конвенцій, щодо цієї держави продовжували діяти конвенції 1899 р. Ос-новні ж норми першої Гаазької конференції миру були від-творені у відповідних конвенціях 1907 p., забезпечивши на-ступність міжнародно-правових ідей і норм, які були закла-дені в них російськими юристами-міжнародниками [55, с.124].

Як відомо, скликанню запланованої третьої Гаазької кон-ференції миру завадила Перша світова війна, що втягла у свій руйнівний вир практично