Вихід з історичної піс-лявоєнної ситуації запропонував у посланні до Конгре-су 8 січня 1918 р. президент США В. Вільсон. Це по-слання містило історично відомі 14 пунктів, з яких останнім, чотирнадцятим, але найголовнішим за суттю був пункт з пропозицією утворення всесвітньої Ліги Націй із взаємними гарантіями політичної незалежності й територіальної цілосності для всіх великих і малих держав. У наступному за цим посланні Конгресу 11 лютого 1918 р , а також у промові президента США В. Вільсона в Маунт-Верноні 4 липня 1918 р. і в його заклику до миру у відомому зверненні 27 ве-ресня 1918 р. у Нью-Йорку була викладена програма миру, що складалася з 27 пунктів. Ці пропозиції В. Вільсона не за-лишилися суто декларативними, а здобули міжнародно-пра-вове визнання, оскільки вони стали своєрідним договірним правом (lex contractus) мирних договорів [24].

Запропоновані В. Вільсоном принципи нового світового порядку на основі самовизначення націй, хоч і частково, але були відображені в мирних договорах — Версальському, Сен-Жерменському, Тріанонському і Нейїському, якими за-вершилася Перша світова війна. Фактично цими мирними договорами і була створена Ліга Націй з місцезнаходженням у Женеві. І хоч як у період діяльності, так і в наступні роки Ліга Націй піддавалася критиці і з боку лівих, і з боку пра-вих, за своєю суттю її створення було найвизначнішою по-дією того часу. Ліга Націй стала своєрідним прообразом ООН, яка політичними силами між-народної організації могла вплинути на історичні процеси і міжнародні відносини. Розглянемо діяльність Ліги Націй предметніше. [39, с. .73]

Першим розділом Версальського і вже згаданих мирних договорів, підписаних у 1919 p., фактично став включений до них Статут Ліги Націй. Саме тому ця організація являла собою органічну частину версальської системи світу. Першими членами Ліги Націй були 26 держав, 4 домініо-ни та Індія як держави, які воювали проти Німеччини. Інші держави, домініони і колонії, що вступали до Ліги, мали прийматися Зборами Ліги двома третинами голосів. У 1937 р. кількість членів Ліги була максимальною — 58, а в період 1938—1940 pp. з неї вийшло 15 держав.

Як не дивно, але в Лізі Націй не було Сполучених Шта-тів Америки. Це зумовлювалося тим, що більшість амери-канського сенату відмовилася ратифікувати Версальський договір. Хоч у підготовці Статуту Ліги Націй, як відомо, най-активнішу участь брав президент США В. Вільсон [56, с. 143].

Статут Ліги Націй складався з 26 статей. Він був пер-шою договірною спробою створення організованого співтова-риства держав. Основне статутне завдання Ліги — забезпе-чити загальний мир і сприяти міжнародному співробітництву держав. Ліга Націй мала ще й такі функції, як контроль над мандатаріями; захист національних меншин; реєстрація між-народних договорів. Мандатарій (лат. mandatanus — держава, що одержала мандат) активно використовуваний як до, так і в період дії Ліги Націй інститут міжнародного права, що являв собою так звану систему мандатів на управління територіями нецивілізоваяих народів.

Ст. 22 Статуту Ліги Націй розрізняла три основні ка-тегорії мандатів, які називалися А-, В- і С-мандати. При цьому підмандатні території типу А, що перебували під контролем мандатаріїв, у принципі мали самостійне управління. Водночас при мандатах типів В і С управління мусив здійснювати ви-ключно мандатарій. Мандатарій мав щорічно надсилати звіт до Ліги Націй про управління всіма підмандатними територіями. Цей звіт розглядав Постійний комітет (Мандатна комісія) і з його висновком подавав Раді Ліги Націй. Громадяни підмандат-них територій не мали права оскаржити дії мандатарія, проте у них було право подавати петиції до Ліги Націй [26].

Наприклад, Франція мала мандат на управління Сирією та Ліваном до 1936 р. Японія залишалася мандатарієм над різними островами Східної Азії і після її виходу з Ліги Націй.

Ліга Націй мала три істотні риси:

1. Як асоціація урядів Ліга Націй мала егалітарний (франц. egalitaire, від igalite — рівність — зрівняльний) ха-рактер з тенденцією до універсалізму.

Ліга Націй — асоціація саме урядів, і її не можна з абсолютною точніс-тю назвати асоціацією держав, оскільки поняття члена Ліги Націй не збігається повністю з поняттям держави. Поняття члена Ліги у деяких випадках ширше за понят-тя держави. Згідно з п. 2 ст. 1 Статуту Ліги всі держави, домініони або колонії, які мають вільне управління можуть стати членами Ліги [26].

З цього формулювання випливає, що, крім держав, інші утворення також могли бути членами Ліги Націй. Британські домініони, які в 1919 р. не були держа-вами в міжнародно-правовому значенні, стали першими чле-нами Ліги Націй, оскільки підписали Статут. Індія не була державою протягом усього періоду існування Ліги Націй, але була її першим членом. Те саме стосується Ірландської вільної та Іраку. Але в ряді інших випадків поняття члена Ліги було вуж-чим за поняття держави, Статут Ліги вимагав від утворень, що подали заяву про прийом до Ліги, надати дієві гарантії їхнього щирого наміру додержуватися міжнародних зобов'язань і прийняти положення, встановлені Лігою сто-совно їхніх військових, морських і повітряних сил та озбро-єнь [52, с. 144 - 145].

Крім того, Асамблея і її шостий комітет дотримувалися досить суворої практики і здійснювали справжній контроль при розгляді кандидатур. Прибалтійські держави та Албанія мусили підписати декла-рації про національні меншини. Угорщина мала не допускати відновлення династії Габсбургів. Прийнята до Ліги у вересні 1923 р. Ефіопія взяла зобов'язання про скасування рабства. Ірак мав довести існування у кра-їні здорової адміністрації. Деякі держави не були допущені до