період це був успіх політики мир-ного співіснування. Одночасно СРСР висловив своє ставлення до ряду поло-жень Статуту Ліги Націй. Передусім це стосувалося недопустимості легалізації війни в статтях 12 і 15, а також про свою незгоду зі ст. 22 і про негативне ставлення до системи колоніальних мандатів, а також підкреслив, що вважає сер-йозним недоліком відсутність у ст. 23 визнання рівноправ-ності всіх рас і націй. За час п'ятирічного перебування у складі Ліги Націй СРСР вніс такі пропозиції й ініціативи, як: створення системи колективної безпеки і відвернення війни; роззброєння; визначення міжнародно-правового тлумачення агресора, (нападаючої сторони); мирного врегулювання да-лекосхідного конфлікту; посилення санкцій проти агресорів та ін.
Ці ініціативи відіграли важливу роль у мобілізації світо-вої громадської думки.
Перебування СРСР у складі Ліги Націй не було трива-лим. 14 грудня 1939 р. у зв'язку з агресією СРСР проти Фін-ляндії його було виключено із членів цієї організації. З про-цедурної точки зору таке виключення було здійснено з низ-кою порушень: спеціально підібраний склад Ради з меншістю голосів (при голосуванні цього питання два члени Ради не були представлені, а чотири утрималися). Цей акт виклю-чення виявився єдиним за весь період існування Лігн Націй. Ліга Націй була розпущена в квітні 1946 р. на основі по-станови спеціально скликаних зборів [39, с.80].
Насамперед слід звернутися до питань надзвичайно актуальних для першої половини та й для XX ст. у цілому. Передусім це важливе для теорії міжнародного права питання визнання держав. Адже основною прикметою XX ст. є поява на карті світу нових держав.
Прикладом є так звана доктрина Естрада (за ім'ям міністра закордонних справ Мексики того періоду). Вона ви-кладена в Комюніке мексиканського міністра закордонних справ про визнання держав (27 вересня 1930 р.). Суть доктрини Естрада полягає в тому, що Мексика у питанні "визнання урядів" відмовилася від поспішного висловлюван-ня з приводу законності або незаконності того чи іншого іно-земного уряду. А таку оцінку замінила самим фактом змісту або відгуку, коли вважатиме це корисним, своїх дипломатич-них агентів в іноземній державі. Цим Мексика уникала ство-рення "образливої практики, яка, крім того, що посягає на суверенітет інших націй, призводить до того, що внутрішні справи останніх можуть стати об'єктом оцінки...з боку ін-ших урядів" [17].
Іншим прикладом тлумачення Інституту визнання дер-жав є резолюція 40-ї сесії Інституту міжнародного права про визнання нових держав та їхніх урядів від 17-24 квітня 1936 р. У згаданій резолюції Інституту міжнародного права під-креслюється, що численні і різноманітні застосування дер-жавами їхнього права визнавати чи не визнавати нові держа-ви й уряди зумовлює необхідність точного окреслення на-слідків цього права і дії. Звертається увага на юридичну рів-ність держав, що вимагає поваги до права націй вільно організовувати чи змінювати свої інституції. Виключно важ-ливою є думка про те, що необхідність задоволення соціаль-них потреб суспільства вимагає забезпечення неперервності існування держав при всіх змінах, яких вони можуть зазнати у своїх інституціях. Ця резолюція розглядає визнання держав і урядів так [25].
Щодо визнання нових держав, то:
Визнання нової держави є вільним актом, яким одна чи кіль-ка держав констатують існування на певній території людсько-го суспільства, організованого в політичному відношенні, неза-лежного від будь-якої Іншої існуючої держави, яке у змозі до-держуватися приписів міжнародного права, і в результаті цього заявляють про свою волю розглядати його як члена між-народного спілкування. Визнання має декларативне значення. Існування нової держави з усіма юридичними наслідками, які зумовлює це існування, не залежить від відмови у визнанні од-нією чи кількома державами.
Визнання виходить від органу, компетентного згідно з пуб-лічним правом даної держави представляти цю державу у зов-нішніх зносинах.
Визнання може бути остаточним і повним або тимчасовим чи обмеженим лише деякими юридичними відносинами.
Визнання де-юре випливає або з певної заяви, або з позитив-ного факту, який явно означає намір визнати, як наприклад, встановлення дипломатичних відносин; визнання за відсутнос-ті такої заяви або факту не може вважатися отриманим. Визнання де-юре не може бути взяте назад. Воно припиняє свою чинність лише у разі остаточного зникнення одного із істотних елементів, сукупність яких була констатована у момент визнання.
У разі прийняття державою будь-якого зобов'язання з при-воду свого визнання, порушення цього зобов'язання не має на-слідком ні анулювання визнання, ні дозволу взяти його назад; воно спричиняє наслідки, що випливають з порушення міжна-родного зобов'язання.
Визнання де-юре має зворотну силу з того моменту, коли но-ва держава почала існувати як незалежна держава; бажано, аби цей момент був точно встановлений в акті визнання. Визнання нової держави не зачіпає прав, набутих нею до ви-знання, на підставі законів, що мали застосування (до даного випадку).
Визнання держави містить евентуально в межах, указаних в акті визнання, визнання компетенції адміністративної, судової чи іншої влади нової держави згідно з нормами міжнародного права.
Визнання де-факто випливає або з певної заяви, або з факту, що вказує на намір визнати, як наприклад, угода чи модус ві-венді, який має обмежене значення або тимчасовий характер.
Щодо визнання нових урядів, то:
Визнання нового уряду вже визнаної держави є вільним ак-том, яким одна чи кілька держав констатують, що дана особа чи група осіб у змозі зобов'язати державу, яку бажає представляти, і заявляють про свою волю підтримувати з нею чи з ними відносини.
Визнання є або остаточним і повним (де-юре), або тимча-совим чи обмеженим лише деякими юридичними відносинами (де-факто).
Визнання де-юре нового уряду випливає або з певної заяви, або з позитивного факту, що явно означає намір визнати;