У разі прийняття новим урядом з приводу свого визнання якого-небудь зобов'язання від імені держави, порушення цього зобов'язання не має наслідком ні анулювання визнання, ні доз-волу взяти його назад; воно спричиняє наслідки, що виплива-ють з порушення міжнародного зобов'язання.

Визнання де-факто нового уряду може виражатися: певною заявою; підписанням угод, які мають обмежене значення чи тимча-совий характер; підтриманням відносин з новим урядом у поточних справах. Визнання де-факто уряду не зумовлює обов'язкового ви-знання компетенції його судової, адміністративної чи іншої вла-ди або наслідків екстериторіальності його актів.

Визнання де-юре нового уряду має зворотну силу з момен-ту, коли він розпочав здійснювати свою владу. Визнання но-вого уряду не має наслідком обмеження прав, набутих до його визнання, на підставі, що застосовувалися (до даного ви-падку).

Визнання уряду де-юре зумовлює визнання компетенції йо-го судових, адміністративних та інших органів і наслідків екс-територіальності його актів згідно з нормами міжнародного права і особливо зі звичайним застереженням про непорушення громадського порядку, навіть якщо ці акти були здійснені до визнання де-факто.

Проте, ці наслідки екстериторіальності не залежать від формального акта визнання нового уряду. Навіть за відсут-ності визнання ці наслідки мають визнати компетентні суди та адміністрація, якщо, беручи до уваги реальний характер влади, здійснюваної новим урядом, такі наслідки відповіда-ють інтересам правосуддя і приватних осіб.

Зазнало також трансформа-ції питання про правонаступництво в міжнародному праві. Так, широковідомий Декрет Всеросійського центрального ко-мітету рад робітничих, солдатських і селянських депутатів про анулювання державних позик, опублікований 28 січня 1918 p., відображає деякі аспекти позиції держави того періоду на питання правонаступництва. Наведемо такий витяг з Декрету: Усі державні позики, укладені урядами російських поміщи-ків і буржуазії, перераховані в окремо опублікованому списку, анулюються (знищуються) з 10 грудня 1917 р. Грудневі купони названих позик сплаті не підлягають. Так само анулюються всі гарантії, дані названими урядами щодо позик різних підприємств та установ. Безумовно і без жодних винятків анулюються всі іноземні позики. Короткотермінові зобов'язання і серії Державної скарбниці залишаються в силі. Уся справа ліквідації позик покладається на Державний банк" [8].

Аналогічною була і міжнародна реакція на таке розумін-ня правонаступництва держав у міжнародному праві. 15 лю-того 1918 р. було обнародувано Протест дипломатичного корпусу в Петрограді проти декретів про анулювання дер-жавних боргів, про націоналізацію тощо. Незважаючи на ла-конічність, цей протест є відображенням поглядів урядів іно-земних держав. У ньому зазначалося наступне: "Усі союзні і нейтральні посли і посланці, акредитовані в Пет-рограді, доводять до відома Комісаріату з закордонних справ, що вони вважають всі декрети Робітничого і селянського уряду про анулювання державних позик, про конфіскацію майна то-що, оскільки вони стосуються інтересів іноземних підданих, начеб неіснуючими. Разом з тим посли і посланці заявляють, що їхні уряди залишають за собою право в той момент, коли це визнають за необхідне, настійно вимагати задоволення і від-шкодування усієї шкоди і всіх збитків, які можуть бути завдані діями цих декретів іноземним державам взагалі і їх підданим, які перебувають у Росії, зокрема".

Для розглядуваного історичного періоду характерний по-дальший розвиток міжнародно-правового інституту прав та обов'язків держав. Так, 26 грудня 1933 р. підписанням Міжамериканської конвенції про права та обов'язки держав закінчилася 7-а Міжнародна американська конференція. Конвенція, підписана представниками США і 19 латиноаме-риканськими державами, є досить успішною спробою коди-фікації прав та обов'язків держав. Уже в рамках ООН, цей досвід було використано при розробці проекту Декларації прав та обов'язків держав (прийнято за ухвалою IV сесії Генеральної Асамблеї — резолюція 375 (IV) від 6 грудня 1949 p.).

Слід проаналізу-вати деякі положення Міжамериканської конвенції про пра-ва та обов'язки держав. Наприклад, характеризуючи держа-ву як суб'єкт міжнародного права, конвенція наводить (ст. 1) такі ознаки державності, як наявність: постійного на-селення; визначеної території; уряду (тобто влади) та здат-ності вступати у відносини з іншими державами. При цьому, згідно ст. 2, федеративна держава розглядається як єди-ний суб'єкт міжнародних відносин.

Кореспондуючись із наведеними концепціями визнання держав у міжнародному праві, ст.3 Конвенції містить нор-му, згідно якої політичне існування держави не залежить від її визнання іншими державами. Здійснення всіх своїх невід'ємних прав державою при цьому може бути обмежене тільки здійсненням прав інших держав згідно з міжнародним правом. Як підкреслюється у ст. 6, визнання держави озна-чає лише, що той, хто визнає, приймає особистість іншого з усіма правами та обов'язками, визначеними міжнародним правом. Визнання безумовне і не може бути взяте назад [19].

3-поміж інших тенденцій у розвитку міжнародного права розглядуваного періоду слід назвати суперечності між дер-жавами, серед яких основною була суперечність між пере-можцями і переможеними в Першій світовій війні. Мюнхенська угода, підписана 1938 р. Великобрита-нією, Францією, Німеччиною та Італією, стала дипломатич-ною предтечею Другої світової війни. Вона розпочинала но-вий розподіл світу відторгненням від Чехословаччини Судет-ської області і передачею її Німеччині, а також задоволенням необгрунтованих територіальних претензій до Чехословач-чини з боку Угорщини та Польщі. 23 серпня 1939 р. бу-ло підписано мирний договір і секретні (аморальні й проти-правні) протоколи до нього між Німеччиною і СРСР. Так, "визрівала", а потім і розпочалася 1 вересня 1939 р. Друга світова війна.

Розвиток міжнародного права після Другої світової війни.

Міжнародна правова система виявилася нездатною запобігти спалаху Дру-гої світової війни, завадити агресії Гітлера і зупинити жахливі лиходійства, які чинила нацистська Німеччина в усій Європі. Однаково не запобігла вона навмисному зруйнуванню союзниками шляхом насиченого бомбардування німецьких