Таким чином, предметом міжнародно-правового регулювання є між-народні відносини як двосторонні або багатосторонні відно-сини між державами та відносини між державами, міжнародними, міжурядовими організаціями і державоподібними утвореннями.

Для розуміння суті міжнародного публічного права дуже важливим є питання про об'єкт міжнародних правовідносин. Об'єктом міжнародних правовідносин є все те, з приводу чого суб'єкти міжнародного права вступа-ють у правовідносини на основі принципів і норм міжнародного права.Таким об'єктом можуть бути матеріальні та нематеріаль-ні блага, дія або утримання від дії. Характерна риса об'єкта міжнародних правовідносин полягає в тому, що він нале-жить до компетенції державної влади, до сфери державного суверенітету. При цьому під матеріальними і нематеріальни-ми благами і невіддільними від них інтересами держав ма-ються на увазі, наприклад, загальний мир і безпека народів, взаємовигідне економічне та інше співробітництво, культурний розвиток народів. Цей перелік не є вичерпним [39, с.10-11].

З'ясовуючи питання визначення об'єкта міжнародних правовідносин, доцільно звернутися до прикладу. Так, 30—31 травня 1997 р. відбувався державний візит в Україну Прези-дента Російської Федерації. Головною подією візиту було підписання президентами двох держав Договору про друж-бу, партнерство і співробітництво (31 травня 1997 p.). Дого-вір містить норми про статус Чорноморського флоту на тери-торії України [12].

У цьому випадку саме параметри розподілу Чорноморського флоту, взаєморозрахунки і умови його базу-вання у місті Севастополі і є об'єктом міжнародних право-відносин між Україною і Російською Федерацією.

Міжнародне право є особливою системою права. Його особливості спричинені наступним. Не вирішене питання про те, чи може міжна-родне право мати назву «права» у вузькому розумінні слова. Спір грунтується на обгрунтуванні відсутності санкцій у випадках порушення міжнародних правових норм у порівнянні з національним правом і часто зосе-реджується на питанні, чи є міжнародне право саме «правом» з огляду на проблеми ефективності та застосування міжнародного права. У поглядах на зов-нішню політику прихильників школи «реалістів», яка особливого значення в міжнародних відносинах надає силі та національним інтересам і яка пов'язана з іменами Моргентау, Кеннана, а також знайшла відбиток в ос-танній книзі Генрі Кіссінджера, ще й досі домінує зменшувальне уявлення про міжнародне право.

Безумовно, зважаючи на вирішальну важливість військових, економічних, політичних та ідеологічних чинників держави, дійсні роль і спроможність міжнародного права в регулюванні відносин між державами не можна перебільшува-ти. Проте, слід прийняти до уваги, що через зростання глобальної взаємо-залежності та зацікавленості держав у раціональному регулюванні їх взаємовідносин на підставі взаємності функція міжнародного права в структуризації міжнародної системи посилилася. Через це спори між державами звичайно супроводжуються посиланнями — у цьому випадку природно часто суперечними — на міжнародне право.

Міністерства закордонних справ майже обов'язково мають постійний штат радників з правових питань. Держави безперервно укладають та виконують двосторонні та міжнародні угоди і створюють міжнародні організації та діють через них. Все більше з'являється збірок про практику держав у міжнародному праві. Робляться спроби кодифікувати міжнародне право. Сучасні конституції держав звичайно містять у собі посилання на міжнародне право. Все це відповідає емпіричному факту, що більшість держав турбуються про дотримання більшості зобов'язань за міжнародним правом протягом більшої частини часу навіть за відсутністю процедури примусового урегулювання спорів і централізованого органу правозастосування [44, с. 33].

Таким чином, питання про те, чи є міжнародне право дійсно «правом» є спірним.

По-перше, треба зазначити, що на загальну кон-цепцію «права» мають вплив вельми суперечливі погляди, які існують у різних державах. Ці відмінності треба також брати до уваги для слушного розуміння уявлень різних держав щодо ролі та тлумачення міжнародного права самого по собі.

По-друге, щодо міжнародного права як «права» аргументи критиків зосереджувались на відсутності законодавчих органів. Горизонтальна система права діє інакше, ніж централізована, і ґрунтується на засадах взаємності та консенсусу, а не панування, слухняності та примушення до виконання. Систе-ма права, створена, головним чином, для зовнішніх відносин держав, діє зовсім не так, як будь-яка внутрішньодержавна правова система держави.

Фактично відрізняє норми та засади міжнарод-ного права від «чистої моралі» те, що вони на практиці визнаються державами юридично обов'язковими в їх відносинах, оскільки є корисними для зменшен-ня складності та невизначеності в міжнародних відносинах [29, с.30].

Як зазначалося вище, міжнародне право діє у системі історич-но можливих світових правопорядків. Характерною особли-вістю світового правопорядку, в якому діє сучасне міжнарод-не право, є визнання державами однакових правових принципів, обов'язкових для виконання кожним членом світового співтовариства.

Ст. 2 Статуту ООН, підписаному 26 червня 1945 р. у м. Сан-Франціско зазначено, що члени ООН діють відповідно до принципів, які прийнято називати основними [27]. У Статуті ООН закріплено сім основних принципів. Уже через 30 років після підписання Статуту ООН людство було готове до детальнішого визначення принципів, за якими воно спілкуватиметься.

1 серпня 1975 р. світове співтовариство визначило десять основних принци-пів, включивши їх до Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Таким чином, сучасні міжнародні відносини склалися на основі однакової правосвідомості на-родів, без якої не може бути ні міжнародного договору, ні міжнародного звичаю [37,