Згідно ст.2 між Австро-Угорщиною, з однієї сторони, і Укра-їнською Народною Республікою, з другої сторони, наскільки ті дві держави граничитимуть з собою, будуть ті границі, котрі іс-нували між Австро-Угорською монархією і Росією перед вибу-хом війни; далі на північ йтиме границя Української Народ-ної Республіки, починаючи від Тарнограда западно по лінії Білограй, Щебретин, Красностав, Пугачев, Радин, Межиріччя, Сарнаки, Мельник, Внсоколитовськ, Каменець, Литовськ, Пру-жани, Вигановське озеро. Чітко установлятиме границю міша-на комісія після етнографічних відносин із узглядненням ба-жань населення; на випадок, якби Українська Народна Рес-публіка мала мати границі ще з якою іншою державою Почвірного союзу, застерігаються .щодо того окремі умови.

Згідно ст.5 сторони, що укладають договір, зрікаються взаємно звороту їх воєнних коштів, то значить державних видатків на провадження війни, як також звороту їх воєнних шкод, то зна-чить тих шкод, які повстали для них і їх горожан у воєнних об-ластях через військові зарядження з включенням всіх реквізи-цій, зроблених у ворожому краю.

Також документ передбачав, що сторони, які укладають договір, зобов'язуються вза-ємно зав'язати негайно господарські зносини і налагодити об-мін товарів. Привернення публічних і приватних правних зносин, виміна воєннополонених і бранців, амністійна справа як також справа поступовання з торгівельними кораблями, які попали у власть противника, управильниться з Українською Народною Республікою в поодиноких договорах, котрі становлять дійсну частину складову нинішнього мирового договору і якомога рів-ночасно з ним стають правосильними [29, с.39].

Відповідно до ст.9 Договору умови, довершені в оцім мировім договорі, творять неподільну цілість". На виконання ст. 9 були укладені додаткові дого-вори, зокрема Додатковий договір між УНР і Німеччиною від 27 січня 1918 р. Положення договору стосуються питань об-міну консульськими представниками, відновлення приват-них прав фізичних і юридичних осіб, обміну військовополо-неними і цивільними інтернованими, амністії. Положення ст. 18 містять норми опіки над громадянами, які повертають-ся на етнічну батьківщину: "Горожанам кожної із укладаю-чих договір сторін, які мають походження з області другої сторони, буде вільно в десятилітнім строку по ратифікації мирового договору в порозумінні з властями цієї сторони вернутись до краю свого походження".

І вже зовсім протилежним до відомого Декрету Всеросій-ського центрального виконавчого комітету Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів про анулювання держав-них позик від 28 січня 1918 р. є положення договору між УНР і Німеччиною з питань правонаступництва. У ній, зокрема, зазначається: "Договори, конвенції і умови, які іс-нували між Росією і Німеччиною перед вибухом війни, знову набирають сили між пертрактуючими сторонами при ратифі-кації миру, за виїмкою таких постанов, які розходяться з умовами мирового і сего додаткового договору; при тім дого-вори, які не можуть бути до певного строку знесеними, продовжуються на строк війни [39, с. 71].

Як уж було зазначено, ще за часів Київської Русі мала місце "таємна дипло-матія", прикладом якої був договір київського князя Свя-тослава і візантійського патрикія Калокіра. Не обійшлося без цього і при укладанні договорів УНР з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною. Так, 27 січня 1918 р. між УНР і Австро-Угорщиною було укладено таєм-ний договір з питань Східної Галичини й Буковини. В ньому зазначається, зокрема, таке:

«... З перебігу ведених переговорів представники Австро-Угор-щини й Української Народної Республіки набрали переконан-ня, що обидві великі держави є керовані волею жити між со-бою в тісній дружбі і оживлених зносинах.

Признаючи, що ті зносини будуть скріплені, якщо меншості, що живуть в обох тих державах, відносно яких друга сторона є заінтересована, будуть мати цілковите забезпечення для сво-го свободного національного і культурного розвитку, мі-ністр закордонних справ із вдоволенням приймає до відомості, що Українська Народна Республіка вже створила закони, які забезпечують права живучих на Україні частин польського і ні-мецького народу, а також права жидівського населення.

І навпаки, уповноважені Української Народної Республіки приймають до відома, що австрійський уряд рішився на основі намірів, проголошених його цісарською і королівською апос-тольською величністю при його вступі до правління і в його престольній промові, поробити заходи, які, розбудовуючи далі існуючі інституції, мають дати тій частині українського народу, яка мешкає в Австрії, дальше забезпечення для її національно-го і культурного розвитку.

Для осягнення тієї цілі австрійський уряд предложить обом па-латам Державної ради проект закону, силою якого ті частини Східної Галичини, де переважає українське населення, будуть відділені від королівства Галичини і злучені з Буковиною в один суцільний коронний край. Цей замір австрійський уряд має здійснити найпізніше до 31 липня б. р. Австрійський уряд буде всіма засобами, які дає йому конституція, змагати до то-го, щоби цей законопроект одержав силу закону. При цьому існує порозуміння про те, що ця заява творить з ми-ровим договором неподільну цілість, і, що важність цієї заяви вигасає, якщо не буде виповнена яка-небудь постанова мирово-го договору.

УНР дістала визнання від централь-них держав - ворогів. Берестейський мир встановлював кордо-ни між Українською Республікою та Австро-Угорщиною на довоєнних кордонах Росії з Австро - Угорщиною. Гетьманський уряд наладнав добрі відносини з урядами мен-ших держав, які виникли на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Велися переговори з нейтральними державами - Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Голландією, Норвегією, Італією, Персією [59, с.40].

Дипломатичні відносини між Апостольським престолом і УНР були встановлені після того, як призначений Директорі-єю ще на початку лютого 1919 р. голова надзвичайної україн-ської дипломатичної місії