Українська держава чинила значний, хоча і дещо періодичний вплив на розвиток міжнародного права. Це було пов’язано в першу чергу з визвольними змаганнями за свою незалежність і перебування під гнітом інших держав. Вкащані періоди можна визначити наступним чином: часи Київської Русі; часи Української козацької республіки; діяльність УНР та ЗУНР; діяльність УРСР; міжнародна діяльність України з часів набуття нею незалежності.

Висновок

В результаті проведеного дослідження було з’ясовано наступне. У найширшому розумінні міжнародне право можна визначити як сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права. Досі дискусійним є те, чи є міжнародне право правом у повному розумінні цього слова. Вказане питання постає у зв’язку з проблеми ефективності та застосування міжнародного права. З цього приводу слід зазначити, що міжнародне право не слід порівнювати з національним, так як йому притаманні специфічні властивості, обумовлені його договірним а не імперативно-владним характером.

Вважається, що міжнародне право виникло, і почало розвиватися водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі. Можна виділити наступні ознаки, притаманні нормам, що регулювали міжнародні відносини у стародавньому світі: суб'єктами міжна-родного права були не держави, а правителі; відсутній принцип рівності суб'єктів міжна-родного права; звичаєвих та релігійний характер норм міжнародного права; панування у правосвідомості народів ідеї обраності та зверхності по відношенню до інших народів.

В епоху Римської республіки найбільше значення мають угоди римлян з іншими народами, особливо ті, які укладалися на основі рівності (foedera aequa). Після її падіння особливого статусу в регіоні набула Східна (Візантійська) імперія. За часів її існування та панування християнської релігії відбувається поступовий перехід від міжнародного права стародавнього світу до міжнародного права середніх віків.

Міжнародне право в Західній Європі сформувалося з появою сильних централізованих держав - Англії, Іспанії, Франції. Завдяки У результаті їх договірних відносин склалося розуміння права самостійного провадження зовнішніх зносин і укладення договорів. У міжнародному праві поступово почали виділятися інститути: право війни; договірне право; суб'єкта міжнародного права; дипломатичне право.

У розвитку Міжнародного права можна виділити такі основні етапи: від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру; періоду Гаазьких конференцій миру; між двома світовими війнами; після Другої світової війни; формування сучасного міжнародного права.

Кожному з вказаних періодів притаманні специфічні властивості, обумовлені умовами історичного періоду та розвитком міжнародних відносин.

Щодо першого з них, то найважливішою подією цього часу став Вестфальський мирний конгрес, що завершив новий поділ Європи після Тридцятилітньої війни. Постанови Вестфальського трактату 1648 р., Паризький мирний трактат 1814 p., а також Головний акт Віденського конгресу 1815 р. закріпили територіальні зміни та політичний устрій Європи. Паризький 1856 р. і Берлінський 1878 р. конгреси підтвердили права Націй на самовизначення.

З”явилися нові принципи міжнародного права: принцип ста-більності кордонів та принцип необме-женості самодержавної влади як представника держави у міжнародних відносинах. Практика укладення багатосторонніх договорів створила якісно нову систему європейських міжнародних відносин.

Щодо міжнародного права періоду Гаазьких конференцій миру, то основним було врегулювання законів і звичаїв війни. Проте, не вдалося закріпити обов”язку держав щодо мирного врегулювання спорів – на той час ця ідея ще не могла бути сприйнята. Були запроваджені такі принципи: гу-манність війни, обмежене право у вибо-рі засобів заподіяння шкоди один одному; принцип Мартенса: „населення і воюючі залишаються під охороною і дією засад міжнародного права”. Серед інститутів міжнародного права, що дістали значного розвитку можна вказати на інститут протекторату; інститут договірного (а не військового) розподілу сфер впливу між державами, інститут екстрадиції.

Міжнародне право між двома світовими війнами характеризувлося пошуком шляхів виходу з воєнної ситуації. Після жахів війни був висунутий основний принцип міжнародних відносин: додержання і підтримання міжнародного миру. Принципи нового світового порядку на основі самовизначення націй були відображені в мирних договорах — Версальському, Сен-Жерменському, Тріанонському і Нейїському. На міжнародній арені з”явилися нові потужні держави: США та Ра-дянський Союз, що зменшило європоцентризм міжнародного права. Була створена Ліга Націй. І хоч її діяльність піддавалася гострій критиці, за своєю суттю її створення було найвизначнішою по-дією того часу. Ліга Націй стала асоціацією урядів з тенденцією до універсалізму, вона являла не наддержавний орган, а певний метод організації міжнародного співтовариства.

Міжнародна правова система виявилася нездатною запобігти спалаху Дру-гої світової війни, а тому, постала необхідність створення нової світової організації на цілком нових засадах. Нею стало ООН. Однак не слід ідеалізувати ООН і перебільшувати її значення. Задекларована Статутом ООН рівність держав фактично не дотримувалася: положення про порядок голосування в Раді Безпеки надавало особливого статусу великим державам. ООН також продемонструвало нездатність реалізувати концепцію всеосяжної міжнародної безпе-ки. Ілюстрацією такої нездатності можна назвати недавню війну з Іраком.

Щодо останнього періоду розвитку міжнародного права, на якому було сформовано міжнародне право у сучасному його стані, треба зазначити про зростання кількості країн наприкінці 1960-х років приблизно до 130, що мало глибокий вплив на міжнародну систе-му. Стосовно міжнародного права нові країни апелюють про те, що вони не брали участі в його формуванні, і саме цим аргументують необхідність його зміни для врахування їх інтересів. Починаючи з 1945 р. в міжнародному праві сталися значні зміни. Західні країни, будучи