Розглянемо деякі характерні риси міжнародного права як особливої системи права.

додержання норм міжнародного права після їх створення забезпечується за потреби державним примусом, здійснюваним безпосередньо або опосередковано. І це є пра-вомірним, оскільки договірний процес між суб'єктами міжна-родного права закріплює взаємні права та обов'язки;

міжнародне право слугує своєрідним масшта-бом можливої і належної поведінки держав у міжнародних відносинах. У свою чергу в національному праві кожної дер-жави, у тому числі й України, є норми, які регулюють діяльність державних органів у міжнародних відносинах [52, с.22].;

для міжнародного права як особливої системи права характерним є те, що воно має свій специфічний пред-мет регулювання. Як зазначалося, таким предметом регулю-вання для міжнародного права є відносини між суб'єктами міжнародного права [39, с.9].;

суб'єктами міжнародного права, на відміну від внутрішньодержавного права, є головним чином суверен-ні держави, міжнародні організації, деякі державоподібні утворення тощо [29, с.33].;

для міжнародного права характерний свій, ли-ше йому притаманний, спосіб творення норм. Його основою є узгодження між собою позицій суб'єктів міжнародного права, що дає змогу досягати угод і створювати норми між-народного права. Процес узгодження позицій держав є осно-вою демократичної спрямованості міжнародно-правових норм, які іноді можуть відрізнятися від соціальної сутності цих держав .

Зазначеними характерними рисами міжнародне право до-корінно відрізняється від національних систем права тих чи інших держав.

Однією з основоположних характеристик міжнародного права є нормативність міжнародного права. Проте, є низка концепцій, які заперечу-ють її. Такі концепції зумовлені світовими процесами, пов'я-заними з пануванням у світі чинників примусу і сили. Ска-жімо, сумнозвісна німецька доктрина 30—40-х pp. XX ст. проголошувала — "сила є право" (Macht ist Recht). У ній не відводилося істотної ролі, та й фактично не залишалося міс-ця домовленостям держав між собою і нормам міжнародного права як регулятору міждержавних відносин.

В американській науці міжнародного права також закрі-пилася концепція, що заперечує нормативність міжнародно-го права. Вона пов'язана головним чином з іменем професо-ра Єльського університету М. Макдугала. Він фактично підміняє поняття норм міжнародного пра-ва "процесами примусу". При цьому метою примусу він вва-жає вимогу, щоб противник прийняв певні умови щодо тієї чи іншої політики і відповідним чином змінив свою поперед-ню поведінку. У своїх теоретичних обгрунтуваннях такої сутності міжнародного права М. Макдугал поділяв способи і методи міжнародного примусу на: дипломатичні методи, включаючи погрозу силою; ідеологічні; економічні; військові.

При цьому взаємовідносини перелічених способів і мето-дів міжнародного примусу за своїм значенням такі, що на до-повнення до дипломатичних, ідеологічних та економічних методів неодмінно додається збройна сила. Вона розгляда-ється як обов'язковий елемент "максимальної інтенсивності примусу". Характерним для М. Макду-гала та його послідовників є те, що міжнародне право як масштаб поведінки держав у їхніх міркуваннях зникає. [51, с.13].

Як відомо, у процесі історичного розвитку право розумі-ли по-різному: як волю божу, як вимогу розуму, як вимогу справедливості, як приписи державної влади тощо. Ще й до-сі немає єдиної думки про те, чи охоплює право інші компо-ненти, крім норм, що мають юридично обов'язковий харак-тер. При цьому воно завжди розглядалося як сукупність норм. Таке розуміння права перейшло і в науку міжнародного права, де міра ви-значеності змісту його норм трансформувалася від міжна-родного звичаю як такого до міжнародних договорів, до ре-золюцій міжнародних організацій та інших міжнародних до-кументів.

Норму міжна-родного права можна розглядати як:

узагальнене правило поведінки суб'єктів міжнародно-го права;

юридичну обов'язковість застосування;

наявність санкцій (а не лише моральних наслідків і здорового глузду).

Норми міжна-родного публічного права можна поділяти на:

диспозитивні норми, тобто такі, від яких держави мо-жуть відступати за взаємною згодою;

імперативні норми (jus cogens), тобто такі норми, від яких держави не можуть відступати навіть за взаєм-ною згодою, і договір, що суперечить таким нормам, є юридично неспроможним [35, с.11].

Наведені характерні риси норм міжнародного права ґрунтовно розроблені в теорії і не потребують деталізації. Вони виявляються у договорах держав і документах міжна-родних організацій.

Міжнародне право за сферою свого застосування можна поділити на загальне і регіональне міжнародне право.

Поняття загального міжнародного права можна визначити як сукупність застосовних до великої низки держав норм і принципів на підставі звичаєвого міжнародного права або двосторонніх договорів. Якщо останні є обов'язковими для усіх держав, на них часто посилаються як на «всесвітнє міжнародне право».

Регіональне міжнародне право, яке застосо-вується лише до певних груп держав, наприклад, деякі правові норми щодо політичного притулку, визнані лише південноамериканськими країнами, або право Європейського Союзу.

Термін «суб'єктно-обмежене міжнародне право» вживається для визначення правових норм, які обов'язкові для двох або лише кількох держав. Поширену практику відносин, яка спостерігається між державами без будь-якого правового зобов'язання, часто називають міжнарод-ною ввічливістю. Регіоналізм певним чином порушує загальність міжнародного права, але є важливою існуючою рисою міжнародної системи. Свого часу виклик загаль-ності міжнародного права було кинуто комуністичною теорією міжнародного права, а пізніше численними новими державами, що виникли в процесі деко-лонізації після Другої світової війни. Ці виклики більше не вини-кають [44, с.38].

Але, безумовно, спільнота, яка налічує більш за 185 держав, існуючих сьогодні, є досить неоднорідною за воєнною, політичною та економічною могутністю, розмірами території та чисельністю населення, політичною структурою і культурною та ідеологічною орієнтацією. Ця різноманітність в значній мірі впливає також на тлумачення та дію міжнародного права. Проте майже всі існуючі держави є членами Організації Об'єднаних Націй та різноманітних регіональних організацій і погоджуються на деякі основи міжнародного права, викладені у Статуті Організації Об'єднаних Націй.

Виникнення міжнародного права

Походження міжнародного права є предметом спору серед вчених. Деякі автори починають розгляд відносин та угод