Можна говорити про існування міжнародного права в Західній Європі за часів раннього середньовіч-чя. Раннє серед-ньовіччя являло собою спалахи "приватних" війн між фео-далами, що сприяло загальній анархії і розвиткові "кулачного права". Позитивним моментом й цьому було виникнення опору сильного з боку слабших держав, що виявлялося у різних союзах і об'єднаннях. Проте справжнього розвитку міжнародне право набуло з появою сильних централізованих держав - Англії, Іспанії, Франції, та інш. Завдяки стосункам між ними з’явилися нові міжнародні стандарти.

У результаті договірних відносин склалося міжнародне право тих часів, виділилися інститути: право війни; договірне право; суб'єкта міжнародного права; дипломатичне право.

Розділ ІІ. Основні етапи розвитку міжнародного права

2.1. Етапи розвитку міжнародного права

2.1.1.Міжнародне право від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру

Істотний вплив на розвиток міжнародного права мав Вестфальський мирний конгрес, що завершив новий поділ Європи після Тридцятилітньої війни підписанням 24 жовтня 1648 р. Вестфальського трактату.

Релігійна за своїми чинниками Тридцятилітня війна мала широкі політичні наслідки. Ще в XVI ст. мирне життя захід-ноєвропейських держав було збурене реформаційним ру-хом — протестанти вимагали визнати право на релігійну свободу і утворення самостійного суспільства віруючих, вільного від будь-якої залежності від римського первосвяще-ника. Ця боротьба призвела до тридцяти років кровопролитного міжнарод-ного зіткнення, що змінило всю європей-ську політичну систему. Як відомо, у цій боротьбі кардинал Рішельє уклав союз із шведським королем Густавом Адольфом, який узяв під свій захист протестантський рух у Німеччині.

Переговори про мир почалися задовго до 1648 р. У пері-од з 1634 р. по 1645 р. сторони прийняли переважно прелі-мінарні умови договору. Але мир можна було укласти тільки зі спільної згоди сторін і за умовами, що відповідали б як справжньому стану речей, так і прагненням воюючих. У про-цесі переговорів поступово сам собою вимальовувався новий європейський порядок, що відповідав новому духові міжна-родних відносин. Фактич-но в житті європейських народів виник перший історичний прецедент, коли представники різних держав спільно обговорювали свої справи і прагнули встановити порядок, обов'яз-ковий для всіх народів. Уповноваже-ні майже всіх європейських держав, за винятком Росії, Поль-щі та Англії, зібралися на конгрес, засідання якого відбу-валися у двох, розташованих недалеко одне від одного міс-тах — Оснабрюці і Мюнстері. Такий поділ договірних сторін випливав з неможливості посадити за один стіл представни-ків Швеції з уповноваженими папської курії. Тому в Осна-брюці були уповноважені Швеції, Германської Імперії та ін-ших німецьких держав, у Мюнстері — представники Фран-ції, папської курії, германського імператора та інші [44, с.40].

Постанови Вестфальського трактату стосувалися таких основних питань:

1) віросповідних відносин двох християнських церков — протестантської і римсько-католицької;

2) територіальних змін у Європі, а саме: 355 "карликових" держав, що входили до складу Гер-манської імперії, здобували повну незалежність за умови неукладення таких міжнародних договорів, які б суперечили інтересам інших; Швейцарський союз і Нідерланди було визнано само-стійними державами; Франція і Швеція як держави-переможниці приєдна-ли до себе відповідно перша — Ельзас і отримала сю-зеренні права над десятьма вільними містами, у тому числі і над Страсбургом; друга — Померанію з міста-ми на узбережжі Балтійського моря — Вісмар, Рос-ток, Штральзунд та інші;

3) політичного устрою Європи, що випливало з перших двох. Тобто визнання політичної автономії численних "кар-ликових" німецьких володінь закріпило державне і міжна-родне безсилля Германської імперії і водночас стверджувало міжнародне значення Франції та Швеції.

Практично цей трактат сформулював принцип політичної рівноваги, покликаний увічнити статус-кво, що склався у ре-зультаті завершення Тридцятилітньої війни. Якщо з точки зору міжнародних відносин принцип політичної рівноваги був пов'язаний з ідеєю збереження тієї системи європей-ських держав, яка склалася в Європі в середині XVII ст., то з точки зору міжнародного права йшлося про принцип ста-більності кордонів. Обидва вони тривалий час були основою міжнародно-правових відносин у Європі [39, с.32].

Вестфальським трактатом для Європи був вироблений також важливий для міжнародних відносин принцип необме-женості самодержавної влади. Таким чином, на межі середніх віків і нового часу Вестфальський трактат став історичним документом, який запро-вадив у міжнародні відносини і міжнародне право нові прин-ципи і норми міжнародного права, що мали неоціненне зна-чення для Європи.

Як свідчать дослідження сучасних українських юристів-міжнародників, проведення Вестфальського мирного конгресу 1644—1648 pp. стало можливим в умовах існуван-ня і функціонування саме лабільної (нестійкої) системи держав того іс-торичного періоду. Саме в умовах лабільної, тобто хоч і хиткої, мінливої, але все ж таки системи держав, стала реальністю перша історич-на спроба формування міжнародного правопорядку, закріп-леного Вестфальським миром 1648 р.

Народи Східної Європи в межах їх політичної сили мали вплив на події того часу, міжнародні відносини і формування міжнародного права та його принципів і норм. Пізніше розвиток цих принципів дістав відображення у Декларації прав людини і громадянина 1789 p., у конститу-ціях Франції 1791 і 1793 pp.

Слід особливо підкреслити зна-чення гуманітарних ідей, висунутих Французькою буржуаз-ною революцією 1789 р. Можна без перебільшення сказати, що ці ідеї стали основою сучасних загальнолюдських стан-дартів прав і свобод людини.

Революційний рух, який охопив Францію в 1789 p., з са-мого початку мав міжнародне значення. Декрети революцій-ної республіки закликали європейські народи до повстання проти своїх володарів. Представники революційного Конвенту відкрито проголошували, що договори, укладені європей-ськими самодержцями, не можуть зв'язувати суверенітет на-роду, і цим підштовхували європейські народи до революції на всьому континенті.

Проте, у зв’язку з