Прихильники першої точки зору до первісних підстав відносять ті способи набуття права власності, за якими воно виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), без-хазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої влас-ник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тва-рина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), приватизація (ст.345 ЦК), викуп пам’ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК),самочинне будівництво (ст.376 ЦК) тощо.

До похідних вони відносять ті підстави, за якими право власності на річ ви-никає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за за-коном і за заповітом).

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при похідних підста-вах виникнення права власності на річ завжди необхідно враховувати можливість існування прав на дану річ інших осіб-невласників (наприклад, орендаря, заста-водержателя, суб’єкта іншого обмеженого речового права). Ці права не припи-няються при зміні власника речі, яка переходить до нового володільця. Зрозу-міло, що на первісного набувача речі подібні обмеження не поширюватимуться. У цьому випадку діє відомий ще з римського приватного права принцип: „ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має”, додержання якого призводить до необхідності перевірки прав усіх колишніх власників, про що зазначав ще в свій час Г.Ф.Шершеневич.

Прихильники критерію правонаступництва до первісних підстав відносять способи, в основі яких правонаступництва немає (специфікація, привласнення загальнодоступних дарів природи, набуття права власності на новостворене май-но), а до похідних—ті, що ґрунтуються на правонаступництві і засвідчують пе-рехід права власності від одних осіб до інших, незалежно від наявності волі по-переднього власника ( конфіскація, реквізиція, спадкування).

Зберігає свою практичну значимість поділ підстав на загальні (правочини, спадкування та ін.), які можуть призвести до виникнення права власності у будь-якого суб’єкта, та спеціальні (конфіскація, рек-візиція тощо), які можуть забезпечити виникнення права власності у певних суб’єктів, наприклад у держави чи фізичних осіб. Для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно необхідні певні юридичні факти, які в правовому значенні виступають в якості юридичної підстави виникнення права власності. Подібні юридичні підстави необхідні для виникнення права власності також у інших її суб’єктів, але повного їх співпадання може не бути. Наприклад, державна власність може виникнути внаслідок конфіскації майна за скоєний особою злочин. Звичайно за такою підставою не набувають права власності громадяни або юридичні особи. 1 такі випадки не поодинокі. Тому правомірним можна вважати поділ підстав виникнення права власності на універсальні (загальні) і спеціальні.

В період соціалістичного будівництва, на наш погляд, спеціальні способи (підстави) набуття права власності мали певну перевагу над універсальними, оскільки для суспільної власності (особливо державної) встановлювалися численні переваги. Що ж до особистої власності громадян, то тут діяв заборонний (обмежувальний) принцип її існування, а відповідно — обмежувалось коло підстав виникнення права власності у громадян. За новим законодавством про власність набувають більшого значення універсальні підстави виникнення права власності, зокрема у зв’язку з наданням громадянам, нарівні з іншими суб’єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність. Водночас з’явилися і деякі нові спеціальні підстави набуття громадянами права приватної власності, наприклад в порядку приватизації державного майна за майновими сертифікатами. Так чи інакше, в умовах переходу до ринкової економіки і впровадження приватної власності відбулись істотні зміни в співвідношенні спеціальних і універсальних підстав виникнення права власності різних форм, причому на користь останніх.

Деякі вчені класифікують підстави набуття права власності наступним чином:

ті, що передбачені Цивільним кодексом або іншими актами цивільного законодавства (специфікація, знахідка, скарб, набувальна давність тощо) ;

ті, що не передбачені цивільним законодавством (відділення плодів, прирощення рухомих речей до нерухомих, змішання тощо) ;

способи припинення цього права у іншої особи (реквізиція, конфіскація тощо).

В цивілістиці існує також класифікація підстав за формами власності.

У науковій літературі поняття “підстави” та “умови” набуття і припинення права власності не розмежовуються. Проте, на нашу думку, це варто зробити. Підставами набуття і припинення права власності є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, визначені у законі, а умовами - додержання вказаних у законі вимог. Як от: підставою набуття права власності в порядку спадкування є факт відкриття спадщини після смерті особи, за якою дана особа має право спадкувати; умовою спадкування є прийняття спадщини у встановлений строк та з додержанням визначених законом вимог.

Велике практичне значення має правильне встановлення особи власника кон-кретного майна. У ч. 2 ст. 328 ЦК закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або неза-конність права власності не випливатиме із закону. Таким чином, власник не зобо-в’язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно. Водночас окремими нормативно-правовими ак-тами передбачаються різноманітні правовстановлюючі документи, якими має підтверджуватися право власності. Перелік таких документів на об’єкти нерухомо-го майна був наведений у додатку №