1 до Тимчасового положення про порядок реє-страції прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р., а нині у ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. Право власності на інші об’єкти, наприклад зброю, транспортні засоби тощо, може підтверджуватися реєстраційними документами. Правовстановлююче значення мають також докумен-ти зобов’язального характеру, які засвідчують право особи на грошові суми, внесені у банківські установи, на майно, належне за іменними цінними паперами.
Стаття 329 ЦК регулює питання набуття права власності юридичною особою публічного права. Зокрема, вказується, що юридична особа публічного права набуває права власності на майно, пе-редане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не забо-ронених законом.
Юридична особа публічного права може мати власне майно, відокремле-не, по-перше, від майна її засновників та учасників; по-друге, від майна інших юридичних осіб, у тому числі вищих за підлеглістю органів.
Поки що застосування положень ст. 329 ЦК є обмеженим і їх зміст має пере-важно перспективне значення, оскільки нині ні ЦК, ні інші закони України не передбачають закріплення майна на праві власності за юридичними особами публічного права, передбаченими ст. 81 ЦК. Відповідно до цієї статті юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са-моврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публіч-ного права встановлюються Конституцією України та іншими законами. До та-ких юридичних осіб можуть бути віднесені насамперед міністерства, комітети, інші центральні органи виконавчої влади, бюджетні установи, які за чинним за-конодавством, як правило, володіють закріпленим за ними майном на праві опе-ративного управління (див., наприклад, ст. 39 Закону України „Про власність”).
Господарський Кодекс України передбачає закріплення майна за державним унітарним підприєм-ством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (статті 73—76), за комунальними комерційними підприємствами — на праві господарсь-кого відання, а за комунальними некомерційними підприємствами — на праві оперативного управління (ст. 78).
За таких обставин нині юридичні особи публічного права можуть набувати майно, що може належати їм на праві господарського відання чи оперативного управління, і яке водночас стає державною або комунальною власністю, суб’єкта-ми якої виступають, відповідно, держава, АРК та територіальна громада.
У статтях 170—173 ЦК та інших передбачається також, що держава бере участь у цивільних відносинах як суб’єкт публічного права. Вона набуває право власності на майно, в тому числі на кошти, що їй належать. У власність держави надходить майно, що є скарбом, і визнано пам’яткою історії та культури (ст. 343 ЦК), конфіс-коване майно (ст. 354 ЦК), реквізоване майно (ст. 353 ЦК), майно, що є пам’ятником історії та культури і безгосподарно утримується власником (ст. 352 ЦК).
Суб’єктами публічного права визнаються також територіальні громади та Автономна Республіка Крим. Правовий статус територіальних громад визна-чається Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Територі-альним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право власності на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, при-родні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, стра-хові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоро-в’я, науки, соціального обслуговування та інше майно й майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комуналь-ної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Територіальна громада також може набути право власності на майно, зокре-ма на майно, що є безхазяйним (ст. 335 ЦК), на знахідку (ст. 337 ЦК), на бездог-лядну домашню тварину (ст. 340 ЦК).
Перелік підстав виникнення права власності є практично необмеженим. Єдиною вимогою до таких підстав є те, що вони не повинні суперечити чинному законодавству. У магістерській роботі досліджені лише основні та найбільш розповсюджені підстави.
2.1 Первісні підстави набуття права власності
До первісних підстав набуття права власності слід віднести ті способи, за якими воно виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), без-хазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої влас-ник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тва-рина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам’ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК), самочинне будівництво (ст.376 ЦК) тощо.
Набуття права власності на виготовлену чи створену річ відноситься до первісних підстав, оскільки право власності виникає на річ, якої раніше не було (вона виготовлена вперше). Створення нової речі як у промислових масштабах, так і в одному при-мірнику, характеризує процес відтворення. Особа може створити річ як само-стійно, так і на підставі конкретного договору (наприклад, договору підряду (ст. 837 ЦК), договору побутового підряду (ст. 865 ЦК). Законодавець встанов-лює, що суб’єктом права власності на новостворене майно є особа. Особами визнаються фізичні, а також юридичні особи. Усі ці суб’єкти воло-діють здатністю мати право власності на новостворене майно. ЦК зазначає осо-бу не тільки як суб’єкта, у якого виникає право власності, але й як творця.
За загальним правилом особа, яка створила річ на підставі договору, набуває право власності на неї. Дана норма є диспозитивною. Вона дозволяє на-бути право власності