цей об’єкт (річ) залише-ний власником з метою відмови від права власності на нього. Особа може відмо-витися від права власності на певне майно, заявивши про це, або вчинити інші дії, які свідчать про відмову від права власності на дане майно, наприклад, зни-щити, викинути річ. Вихід речі з володіння проти волі власника само по собі не є відмовою від права власності.

Право власності на нерухомі речі, залишені власником, може виникнути в іншої особи лише у судовому порядку — шляхом визнання їх безхазяйними і поширення на них відповідного режиму, передбаченого ст. 335 ЦК.

Статті 337-339 ЦК регулюють таку підставу набуття права власності як знахідка. Знахідкою слід визнавати річ, яка вибула з володіння власника помимо його волі внаслідок втрати цієї речі і будь-ким виявлена. Об’єктом цих відносин є рухомі речі. При цьому ст. 337 ЦК не містить жодних обмежень щодо вартості знайдених речей. Суб’єк-том даних відносин виступає особа, яка знайшла чужу річ, а також заволоділа нею. Вона зобов’язана повернути знайдену річ власнику або особі, яка її загубила. Ос-новний обов’язок особи, яка знайшла знахідку, полягає у тому, що вона має повідо-мити про знахідку, а також повернути чужу річ її законному володільцю. Якщо річ знайдено у приміщенні або транспортному засобі, то особа, яка знайшла чужу річ, зобов’язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транс-портного засобу. У тому випадку, коли особі, яка знайшла знахідку, невідомі особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або її місце перебування, то вона повинна повідомити про знахідку міліцію чи орган місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе. Така особа має вжити необхідних заходів щодо збереження знахідки, виходячи з її власти-востей і стану, а також небезпеки, що загрожує її цілісності. В окремих випадках особа, яка знайшла чужу річ, має право здати її на зберігання міліції або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, на яку вони вказали.

У випадках, коли знахідка швидко псується, або її зберігання потребує вели-ких витрат порівняно з її вартістю, вона може бути продана особою, яка її знай-шла. При продажу речі необхідно одержати письмові докази, що підтверджують суму виторгу (квитанцію, чек). Сума грошей, одержаних від продажу знайденої речі, має бути повернута власнику речі або особі, яка її загубила.

Якщо річ було втрачено, знищено чи пошкоджено особою, яка її знайшла, остання несе відповідальність за це перед власником речі або особою, яка її загу-била, лише за наявності умислу або грубої необережності. Розмір відповідаль-ності особи, яка знайшла загублену річ, при встановленні у її діях умислу або грубої необережності обмежується вартістю речі.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлений про знахідку міліції або органові місце-вого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого са-моврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації. Якщо протягом шести місяців від дня опублікування оголошення влас-ник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхід-них витрат, пов’язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо). Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі.

На практиці досить часто трапляються випадки, коли особа, яка загубила річ, публікує про це оголошення, що містить обіцянку виплатити винагороду за повернення речі. Якщо така пропозиція є публічною офертою, а дії особи, яка знайшла загублену річ, відповідають вимогам про акцепт, то договір вважається укладеним. Винагорода за знахідку в такому випадку виплачується на умовах публічної обіцянки (ст. 1144 ЦК), тобто винагорода виплачується саме в тому розмірі, який був зазначений в оголошенні. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.

Статті 340-342 ЦК регулюють набуття права власності на бездоглядну домашню тварину-це тварина, яка на момент затримання не знаходилася у будь-якому господарстві. ЦК України розглядає тварин як один із видів об’єктів цивільних прав, застерігаючи при цьому, що вони є особливим об’єктом. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом . Правила ст. 340 ЦК є спеціальним законом по відношенню до норм, що містяться у ст. 337 „Знахідка”.

Об’єктом правової