охорони даної статті є домашні тварини. У ст. 340 ЦК не зазначається, на жаль, кого слід відносити до тварин. Потрібно виходити з того, що до них відносяться не тільки ссавці, але і птахи, бджоли. Законодавець не визначає, яку тварину слід вважати домашньою. Вба-чається, що не слід вважати домашніми тварин, які проживають в умовах при-родної волі або утримуються у напіввільних чи штучно створених умовах (на-приклад, з метою наукових досліджень). Крім того, не є домашньою дика твари-на, яка проживає у неволі. Таким чином, під домашніми тваринами розуміють свійських, одомашнених тварин.
Бездоглядною домашня тварина стає у тих випадках, коли вона вибуває з володіння власника або особи, якій вона була передана у володіння, проти їх волі й до моменту затримання не знаходиться у господарстві іншої особи.
Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, не стає її власни-ком. Вона може залишити таку тварину в себе на утриманні та у користуванні лише на час розшуку власника. Така особа має вжити усіх необхідних заходів щодо утримання бездоглядної домашньої тварини. В окремих випадках особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право передати її міліції або органові місцевого самоврядування чи іншій особі, якщо остання має мож-ливість забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветери-нарних правил.
Особа, в якої залишена бездоглядна домашня тварина, несе відповідальність перед власником за її загибель або пошкодження. Відповідальність наступає лише у двох випадках, а саме: коли особа, яка затримала бездоглядну домашню твари-ну, не виконала свій обов’язок щодо її утримання умисно або з грубої необереж-ності (наприклад, не годувала, не доїла). Розмір відповідальності особи, яка за-тримала бездоглядну домашню тварину, обмежується її вартістю.
В ст.341 ЦК вказано, що якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання без-догляданої робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні. Дана норма є спеціальним законом щодо норм ст. 338 ЦК „Набут-тя права власності на знахідку”. З огляду на це, якщо знайденою річчю є без-доглядна домашня тварина, необхідно застосовувати правила ст. 341 ЦК, а не ст. 338 ЦК. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утри-манні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина перехо-дить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання та в корис-тування, мають право на відшкодування витрат, пов‘язаних з утриманням твари-ни, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею (наприклад, підлягатиме вирахуванню сума коштів, отримана від прода-жу молока, що приносила велика рогата худоба). Власникові має бути повернута не лише бездоглядна тварина, а й приплід, отриманий за час перебування тварини в особи, якій вона була передана на утримання і в користування, або в особи, яка затримала бездоглядну домашню тварину. За встановленим ЦК загальним правилом плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 189 ЦК). Особа, яка затримала без-доглядну домашню тварину, має право на одержання винагороди від власника. Дана стаття є спеціальною по відношенню до ст. 339 ЦК „Право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та відшкодування витрат, по-в’язаних із знахідкою”.
Статтею 343 ЦК регулюється набуття права власності на скарб, тобто умисно заховані цінності, власник яких не може бути встановлений чи в силу закону втратив на них право. На відміну від знахідки, при якій річ завжди вибуває помимо волі власника, скарбом можуть вважатися лише умисно заховані речі. Способи схову можуть бути різноманітними. Об’єктом цих відносин є гроші (ст. 192 ЦК), валютні цінності (ст. 193 ЦК), інші цінні речі (дорогоцінні метали, перли, дорогоцінні метали у злитках, у виробах і ломі), а не будь-яке інше майно. На-звані об’єкти визнаються скарбом лише за наявності певних умов, а саме:
вони повинні бути закопані чи іншим способом приховані у землі. Якщо предмет був не прихований, а втрачений, то він не може визнаватися скарбом, незважаючи на те, що від моменту його втрати пройшло багато часу;
власник їх невідомий або якщо й відомий, але за законом втратив на них право власності. З огляду на це не будуть вважатися скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив право власності на них.
Законодавець встановив нове положення, відповідно до якого право влас-ності на скарб набуває особа, яка його виявила. У тих випадках, коли скарб був виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі (наприклад, таким майном може бути земельна ділянка, будівля тощо), право власності на скарб виникає у двох осіб — в особи, якій належить майно, в якому скарб був прихований, та в особи, яка виявила скарб. Між цими особами виникає право спільної часткової власності на скарб, причому їхні частки є рівними. У випадках виявлення скарбу осо-бою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.
Чинний ЦК обмежив коло випадків, коли право власності на скарб набувас держава. За