Частина 4 ст.343 ЦК надає особі, яка виявила скарб, що є пам’яткою історії та культури, право одержати від держави винагороду в розмірі до 20 відсотків від вартості скарбу на момент його виявлення, за умови якщо вона негайно сповістила про це міліції або органові місцевого самоврядування і переда-ла його відповідному державному органу або органу місцевого самоврядування. Якщо пам’ятка історії та культури була виявлена в майні, що належить іншій особі, право на отримання винагороди мають як особа, яка виявила скарб, так і особа, в майні якої скарб був прихований, у розмірі до 10 відсотків від вартості скарбу кожна. Винагороду виплачує державний фінансовий орган.

Особи, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов’язків (наприклад, геологи, археологи, історики), не набувають права власності на скарб, а також позбав-ляються права на одержання винагороди. У таких випадках винагорода осіб, що проводили зазначені роботи, визначається за згодою сторін або трудовим договором.

Римське право регулювало відносини, пов язані зі скарбом (Thesaurus) наступним чином. Скарб вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Однак, якщо скарб було знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а половина – тому, хто знайшов. Якщо скарб було знайдено з допомогою чаклунства, то він переходив у прибуток держави.

Стаття 344 ЦК вводить до вітчизняного законодавства новий інститут — набуття права власності за давністю володіння. Це є способом набуття права власності за підставою володіння. Юридична наука ще не дала докладного опису даного інституту цивільного права, окрім невеликих коментарів в недавно виданих підручниках цивільного права, або коментарів до ЦК. Разом з тим судова практика вже зіткнулася з подібними справами, а наявні коментарі не дають повних відповідей на питання, що виникають у суддів. Втім, повне юридичне значення правової норми про набувальну давність розкриється, напевно, лише в ході правозастосовчої діяльності в судах.

Набувальна давність або давність володіння відноситься до первісних способів придбання права власності, оскільки права набувальника не засновані на попередній власності або відносинах правонаступництва, а засновані на сукупності обставин, вказаних в ч.1 ст.344 ЦК. Такими юридично значущими обставинами, які підлягають доведенню позивачами, є:

законний об’єкт володіння;

тривалість володіння;

добросовісність володіння;

відкритість володіння;

безперервність володіння (термін володіння);

володіння майном, як своїм.

Тобто особою, що володіє річчю при висловлених обставинах, є у всіх випадках невласник, і більш того, власник ні за яких умов не може придбати річ у власність по давності. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юри-дичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Придбати право власності за давністю володіння може як фізична, так і юридична особа. Крім того, хоча в деяких коментарях до ЦК про це не згадується, до цих осіб слід віднести також і державу Україна, АР Крим, територіальні утворення і інших учасників цивільних відносин, перерахованих в ст. 2 ЦК, оскільки ч.1 ст.234 ЦК виключення для них не робить.

За давністю володіння може бути придбане у власність майно, яке відноситься до будь-якої форми власності. Проте об’єктом цих відносин не можуть бути нематеріальні речі. Оскільки за ЦК нематеріальні речі не можуть бути предметом права власності, то позивач не має права посилатися на сумлінність придбання у володіння, наприклад, товарного знаку або іншого права на результат інтелектуальної діяльності. Не може бути придбана по давності і частка в статутному капіталі господарського товариства, оскільки вона не є річчю. В той же час ст.190 ЦК і розділ 14 ЦК дають право стверджувати, що цінні папери, як в документарній, так і в бездокументній формі, зокрема, можуть стати предметом, на який виникає право власності через набувальну давність.

Нерухоме майно може стати предметом набуття по давності, оскільки передбачається, що таке майно є. Якщо будівля або споруда не є об’єктом нерухомості, прийнятим в експлуатацію, право на який зареєстроване в установленому порядку, то придбати по давності таке майно у порядку ст.344 ЦК неможливо. Це випливає з прямої вказівки закону, оскільки відповідно до абзацу 3 ч.1 вказаної статті право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає по набувальній давності з моменту державної реєстрації.

В даний час реєстрацію прав власності на нерухоме майно проводять комунальні підприємства в особі БТІ відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. При цьому реєстрації підлягає право власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких завершене і які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених БТІ. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не зв’язані фундаментом із землею.

З урахуванням викладеного, на нашу думку, суди також не повинні безперечно відмовляти