а) смерть спадкодавця + заповіт + прийняття спадщини спадкоємцем; або

б) смерть спадкодавця + прийняття спадщини спадкоємцями за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Таким чином, спадкуванню підлягає все майно, яке належало спадкодавцеві на праві власності за його життя. За відсутності встановлених законом особливостей частка у праві спільної сумісної власності підягає спадкуванню на загальних підставах. Щоб усунути будь-які сумніви в цьому законодавець в ч.1 ст.1226 ЦК формулює спеціальне правило про це. Оскільки при цьому виникає колізія між ч.1 ст.1226 ЦК та ч.2 ст.369 ЦК, відповідно до якої розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (складення заповіту щодо об’єкта права спільної сумісної власності має кваліфікуватись як один із способів розпоряджаня майном, що є у спільній сумісній власності), ч.2 ст.1226 ЦК визнає за суб’єктом права спільної сумісної власності право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до (і без) її визначення і виділу в натурі.

Заповітом, як зазначено у ст.1233 ЦК, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач вільний у розпорядженні своїм майном. В заповіті він може розпорядитися як своїм майном, яке належить йому на момент складання заповіту, так і майном, право на яке у заповідача може виникнути в майбутньому (до часу відкриття спадщини). Заповіт може стосуватися всього майна, яке йому належить, або його частини. Він може стосуватися прав і обов’язків або тільки прав. Якщо інше не випливає із змісту заповіту, він стосується всього складу спадщини на момент її відкриття.

Як і будь-який правочин, заповіт може бути вчинено під умовою. Така умова може бути будь-якою мірою пов’язана або не пов’язана з поведінкою спадкоємця. Проте вона не може суперечити закону і моральним засадам суспільства. За наявності такої суперечності умова визнається нікчемною, а особа, яка мала спадкувати за наявності умови, спадкує відповідно до заповіту без врахування умови, що є нікчемною. Умова, під яку заповідач поставив право спадкоємця на спадкування, має існувати на час відкриття спадщини. Настання цієї умови пізніше, хоч би і в межах строку на прийняття спадщини, не дає права на спадкування за заповітом з умовою.

Відповідно до ст.1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Ці частки усною угодою між відповідними спадкоємцями можуть змінюватись. Лише у випадках, коли це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, зазначена угода має оформлятись письмово і посвідчуватись нотаріально. Така угода може укладатись в межах строку для прийняття спадщини. Після цього заміна часток у праві на майно, що входило до складу спадщини, можливе на підставі відповідних цивільно-правових угод.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Наявність права на спадщину не повязується із будь-якими обов’язками спадкоємця. Тому спадкоємець як за заповітом, так і за законом на свій розсуд може прийняти або не прийняти спадщину. У випадку прийняття спадщини особа набуває права власності на майно, що входить до складу спадщини. Прийняття спадщини має бути безумовним і беззастережним.

Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, для прийняття спадщини не повинен вчиняти будь-який правочин. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Вважаються такими, що прийняли спадщину, малолітні, неповнолітні і недієздатні особи, що є спадкоємцями за законом або за заповітом, крім випадків, коли зроблена заява про відмову від спадкування.

Для прийняття спадщини ст.1270 ЦК встановлює строк у шість місяців, який починається з часу прийняття спадщини. Якщо виникнення у особи права а спадкування залежить від прийняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Ст. 1225 ЦК встановлює спеціальні правила щодо набуття права власності на земельну ділянку шляхом спадкування. Так, у ч.1 ст.1225 ЦК вказується, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, як це випливає із ст.19-21 Земельного кодексу.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд відповідно до ст.1277 ЦК визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Враховуючи те, що цінні папери є особливим об’єктом цивільних прав, для них характерні певні особливості похідних способів набуття права власності. До таких