Стаття 30 Закону України „Про господарські товариства” визначає, що засновники відкритого акціонерного товариства в будь-якому разі мають бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двох років. Відповідно до п. 4 Положення про інвестиційні фонди і компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94, акції засновників інвестиційного фонду зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж. Пункт 5.1.12 Положення про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні, затвердженого рі-шенням ДКЦПФР від 20 листопада 1997 р. № 42, встановлює заборону на оплату українських цінних паперів цінними па-перами, емітованими нерезидентами України. Випуск за межі України цінних паперів українських емі-тентів здійснюється у дозвільному порядку.

Крім того, ДКЦПФР встановлює певні обмеження щодо здійснення угод з цінними паперами, виходячи з розміру угод. Рішення ДКЦПФР „Про визначення критеріїв профе-сійної діяльності на ринку цінних паперів” від 14 травня 1997 р. № 7 фактично встановлює вимоги до осіб, які здій-снюють операції з цінними паперами у відповідному розмірі, або набути статусу суб’єктів професійної діяльності на ринку цінних паперів, або здійснювати зазначені операції через по-середництво таких суб’єктів.

Певну специфіку мають і похідні підстави набуття права власності публічними особами. Насамперед це стосується переходу права власності від держави до комунальної власності, що опосередковується не звичайними договорами, а за допомогою певного механізму, передбаченого законом „Про передачу об’єктів права державної і комунальної власності”. У ньому навіть використовується термін „передача”, який зазвичай вживається лише при розгляді процесу переходу права власності. Передача об’єктів із державної в комунальну власність здійснюється за рішенням: а ) Кабінету Міністрів України – стосовно підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), які належать державі в майні господарських товариств;

б) органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій за згодою Міністерства Фінансів України і Фонду Держмайна України – стосовно індивідуально визначеного державного майна (крім нерухомості).

На завершення характеристики похідних підстав набуття права власності слід також відзначити, що за часів римського права правовими формами похідного набуття були:

Mancipatio(манципація) – символічний акт, за яким у присутності п’яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачеві;

In jure cession(поступка правом) – набувач вимагав річ, яку набув, стверджуючи, що вона належить йому;

Traditio(проста передача) – передача фактичного володіння річчю відчужувачем набувачеві.

Розділ 3. Визначення моменту набуття права власності

Правильне визначення конкретного момен-ту виникнення в особи права власності має ва-жливе теоретичне і практичне значення, адже з цього моменту власник набуває право на за-хист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, з цього моменту набувач має право здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпоряджен-ня майном. З моменту набуття права власності на нього переходить тягар власнос-ті. В звичайній ситуації власник може утримувати майно в будь-якому стані, навіть в такому, який веде до втрати річчю своїх корисних якостей. Але у деяких випадках сусп-ільна зацікавленість в належному утриманні речей, що зна-ходяться у приватній власності осіб, обумовлює встанов-лення прямих або побічних вимог до власників щодо утри-мання речей. Адже власність не тільки благо, а й певне обтяження, що зобов’язує власника.

Земля є власністю Українського народу. Ця власність співіснує з правом приватної власності на земельні ділянки, тому на власників земельних ділянок покладають-ся обов'язки зберігати корисні властивості землі, підвищу-вати родючість ґрунтів (п. "г" ч. 1 ст. 93 Земельного кодек-су), а невиконання цих обов'язків тягне примусове припинення прав на земельну ділянку (ст. 143 ЗК). Нена-лежне утримання пам'яток історії та культури може бути підставою викупу таких об'єктів відповідно до ст. 352 ЦК. Неналежне утримання об'єктів права власності може тягти публічно-правову відповідальність. Відмова приймати участь у витратах на утримання об'єктів спільної власності може бути підставою для стягнення із суб'єктів права спільної власності витрат інших співвласників на утримання таких об'єктів.

Тварини є особливими об'єктами цивільних прав (ст. 180 ЦК). Тому на власників можуть покладатись обов'язки щодо поводження з тваринами. Проте, навіть жорстоке по-водження з тваринами є лише підставою для притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (ст. 89 КпАП), але не є підставою припинення права влас-ності на тварину.

З моменту виникнення права власності і до моменту його припинення власник відповідно до ст.323 ЦК несе ризик випадкового знищен-ня (пошкодження, псування) майна (правда, це не виклю-чає встановлення законом чи договором іншого). Так, Законом „Про фінансовий лізинг” передбачено, що з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувача ризик випадкового знищення чи пошкодження предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

Поняття "випадково-го" в даній статті треба тлумачити так, що "випадкове" зни-щення (пошкодження, псування) має місце завжди, коли закон не покладає відповідальність на особу, дії якої стали причиною знищення (пошкодження, псування) майна, або коли такої особи взагалі немає. Тому за одних умов випад-кове знищення (пошкодження, псування) може бути ре-зультатом дії тільки непереборної сили, а за других умов як випадкове буде кваліфікуватись і знищення (пошкодження, псування) в результаті як дії непереборної сили, так і інших дій, що не містять ознаки вини суб'єкта