Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього з моменту виявлення. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, в якому скарб був при-хований, набувають у рівних частинах право спільної часткової власності на нього.

Вищеназвані статті містять конкретні вказівки на особливості набуття права власності в окремих випадках, але загальні правила про момент набуття права власності в конкретних випадках пов’язані з тим, що річ втратила свого попереднього власника.

За загальним правилом, особа набуває права власності за набувальною давністю по закінченню визначеного законом строку, який диференціюється в залежності від виду майна. Цей строк для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, а для рухомого майна- п’ять років від дня заволодіння річчю. В цей строк зараховується і той строк, упродовж якого річчю володів відповідно до умов, передбачених ст.344 ЦК, правопопередник особи, що претендує на набуття права власності за набувальною давністю. Інший строк набувальної давності встановлено на випадок, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, але до закінчення строку договору (строку, на який майно було передане) власник не пред’явив вимоги про повернення майна. Право власності за набувальною давністю виникає при цьому через п’ятнадцять років на нерухоме майно та через п’ять років- на рухоме майно. Цей строк відлічується з дня спливу строку позовної давності, на протязі якого власник мав право витребувати своє майно. Причому в даному випадку втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Але сам по собі сплив строку набувальної давності не є достатньою підставою для набуття володільцем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби та цінні папери. Для набуття права власності на такі об’єкти володілець має звернутись до суду з заявою про визнання права власності, що виникло зі спливом набувальної давності. Набрання таким рішенням законної сили є моментом виникнення права власності на зазначені види майна, крім тих видів нерухомого майна, право власності на які підлягає державній реєстрації. Право власності на такі види нерухомого майна виникає з моменту їх державної реєстрації. Порядок державної реєстрації визначається Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.

Право власності на рухомі речі, за загальним правилом, державній реєстрації не підлягає. Проте законом може бути передбачена необхідність такої реєстрації для окремих видів рухомого майна, наприклад реєстрація автотранспорту. Тому не зовсім виправданою є вказівка ЦК (абзац 2 ч.1 ст.344) про те, що право власності за набувальною давністю виникає з моменту державної реєстрації тільки на нерухоме майно, що підлягає такій реєстрації. Державна реєстрація автотранспорту, як рухомого майна, законом не відмінена, і дані дії власників є обов’язковими.

Щодо приватизації, то з юридичної точки зору, це майновий правочин, змістом якого є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного та комунального майна. Оплатні й частково оплатні правочини є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Залежно від того, який саме об’єкт є пред-метом купівлі-продажу, законодавець визначає і зміст відповідного договору. Згідно із приватизаційним законодавством право власності на приватизовані об’єкти переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Особливий порядок переходу права власності встановлений Указом Президента України „Про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва” від 14 жовтня 1994 року. У п.8 цього Указу зазначається, що право власності покупця на земельну ділянку, на якій знаходиться об’єкт незавершеного будівництва, виникає з моменту реєстрації свідоцтва про власність місцевим органом Державного комітету України по земельних ресурсах, про що робиться відповідний запис у земельно-кадастрових документах і що посвідчується державним актом на право власності на землю. Отже, в даному випадку право власності на придбаний покупцем об’єкт незавершеного будівництва виникає з моменту видачі державного акта на право власності.

Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду” передба-чено відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь гро-мадян України (ст. 1). Така приватизація здійснюється шляхом безоплатної пе-редачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м за-гальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю, а також продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) цим громадянам, що мешкають у них або перебувають на обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов (ст. 3).

Таким чином, залежно від розміру житла можлива лише безоплатна переда-ча або частково безоплатна та частково оплатна передача житла у власність гро-мадян. В обох випадках закон не вимагає оформляти приватизацію відповідним договором. Причому передача квартир (будинків) у власність громадян з допла-тою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власнос-ті на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. У даному разі відчуження квартири (жилого будин-ку) від одного власника до іншого (від держави до громадянина) здійснюється у невідомій донедавна організаційно-правовій формі — без укладення