Стосовно самочинного будівництва, яке, як уже зазначалося вище, є нерухомим майном, то передумовою виникнення права власності на нього є державна реєстрація. Тож особа, яка здійснила таке будівництво чи власник земельної ділянки набувають право власності на об’єкт будівництва з моменту його державної реєстрації.

Як зазначалося вище, до похідних підстав набуття права власності належать набуття за договором та в порядку спадкування.

Висновок про момент набуття права власності в порядку спадкування можна зробити, виходячи з тлумачення ст.1268 ЦК. Ч.5 згаданої статті вказує, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Правила про час відкриття спадщини містяться в ст.1220 ЦК. Так, часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Якщо людина оголошується померлою, то днем відкриття спадщини є день набрання законної сили рішенням суду про це. Суд може оголосити особу померлою від дня вірогідної її смерті, якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку із воєнними діями.

Визначення в ст.1220 ЦК часу відкриття спадщини як дня „смерті”(а не як „момента смерті”) передумовлює неможливість спадкування між особами, що померли в один день, одна за одною (за наявності права на спадкування). Тому ч.3 ст.1220 ЦК встановлює, що у разі смерті впродовж однієї доби осіб, які могли б спадкувати одна після одної спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної із цих осіб. При цьому зазначення в ч.3 ст.1220 ЦК на „добу” треба тлумачити в такий спосіб, щоб це не виключало дії ч.2 ст.1220 ЦК. Це буде можливим за умови, що термін „доба” буде тлумачитись як день (з нуля годин до двадцять четвертої години), а не як астрономічні двадцять чотири години, що відраховуються з будь-якого моменту. З тих же міркувань і термін „одночасно” (ч.4 ст.1220 ЦК) має тлумачитись як в один день.

Таким чином, особа, яка є спадкоємцем, набуває право власності на майно, що входить до складу спадщини, з дня смерті спадкодавця або дня оголошення його померлим.

Момент набуття права власності за договором регулюється ст.334 ЦК, де зокрема вказано, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана стаття, встановлюючи загальне правило, пов’язує виникнення права власності у набувача за договором саме із передачею речі, а не з іншим моментом, наприклад сплатою вартості това-ру. Дане положення знаходить своє підтвердження у судовій практиці Верховно-го Суду України. У якості ілюстрації можна навести такий приклад. Ш. пред’явив позов до Р. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля і права власності на нього. Рішенням Київського міського суду в позові Ш. було відмовлено. Судовою колегією у цивільних справах Верховного Суду України рішення суду було залишено без змін. По суті справи встановле-но, що договір купівлі-продажу був оформлений документально, а машина і ключі від неї передані позивачем покупцеві. Таким чином, Р. і юридично, і фактично стала власником спірного автомобіля, оскільки відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі. Несплата покупцем грошей за придбане майно не могла бути підставою для задоволення позову (див.: Рішення Верховного Суду України: Щорічник. — 1998.-С. 20-21).

Законом або договором сторін може бути вста-новлений і інший момент (наприклад, момент укладення правочину, реєстрації передавального балансу тощо), в силу чого право власності може перейти до набувача або до, або після передачі речі. Разом з тим, за угодою сторін або згідно із законом момент переходу права власності може бути приурочений до якогось подальшо-го моменту, наприклад, до моменту повного по-гашення покупцем купівельної вартості речі,

Стаття 334 ЦК визначає об’єктом передачі майно. Сам термін «майно» застосовується у цивільному праві неоднозначно. За змістом даної статті під майном слід розуміти річ чи конкретну сукупність речей.

У ч. 2 статті 334 ЦК розкривається поняття „передання”. Під ним слід розуміти фактичне вручення майна набувачеві, здачу його перевізникові чи організації зв’язку для відправлення, пересилання. У таких випадках транспортна організація, організація зв’язку вважаються представниками набувача. Під пе-редачею також необхідно розуміти фактичне надходження майна у володіння набувача (наприклад, поставка на склад), а також передачу йому товарно-розпо-рядчого документа. Вручення такого документа означає передачу набувачеві усіх повноважень з розпорядження майном. Набувач, якому переданий у встановле-ному законом порядку товарно-розпорядчий документ, набуває права власності шляхом здійснення правочинів з даним документом (може продати товар, заставити його тощо). Різновидами товарно-розпорядчих документів вважаються: коносамент, який застосовується при морських перевезеннях (статті 137, 138 КТМ ); подвійне та просте складські свідоцтва, які видаються поклажедавцю охоронцем при прий-нятті останнім на зберігання зерна і правовий обіг яких визначається Законом України „Про зерно та ринок зерна в Україні”.

Частини 3 і 4 ст. 334 ЦК встановили особливий порядок виникнення права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню чи дер-жавній реєстрації. Право власності на таке майно виникає, відповідно, з моменту нотаріального посвідчення договору або з моменту набрання законної сили рішен-ням суду про визнання договору, не