Дійсно, як уже зазначено вище, чинне законодавство пов’язує можливість реалізації прав із зазначених цінних паперів з фіксацією власників у системі реєстру. Але право на цінний папір хоча досить тісно і пов’язане з правом із папера, все ж таки є окремим, самостійним правовим інститутом. Жоден із зазначених вище законів не пов’язує момент виникнення права власності на зазначені цінні папери із моментом фіксації такого права або з моментом виникнення можливостей реалізації прав із паперів. За таких умов немає ніяких підстав вважати, шо положення ст.334 Цивільного кодексу України, які визначають момент переходу права власності моментом передачі речі або розпорядчих документів, не застосовуються в цьому випадку. Оскільки право власності — це категорія досить складна і багатогранна, факт обме-ження власника в певних правах (на будь-якій підставі — на підставі норм закону або норм договору, наприклад, про делегування певних прав іншим особам із застосуванням інституту довірчого управління) не може розглядатися як обставина, яка ставить під сумнів статус власника.

Як правило, при відчуженні іменних цінних паперів, випущених у документарній формі, сторони укладають відповідний договір. Однією з умов такого договору є передача набувачеві самого цінного папера із здійсненим індосаментом на ньому, а також визначеного Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів комплекту документів, серед яких є і передавальне розпорядження — письмовий документ, який фіксує розпорядження відчужувача реєстратору внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів у зв’язку з передачею паперів набувачеві (при цьому здійснення відповідних дій, спрямованих на фіксацію набувача цінних паперів у системі реєстру, може бути покладено або на відчужувача або на набувача). Таким чином, як зазначав М.М.Агарков, набувач цінних паперів набуває разом з правом на папери і право вимагати від зобов’язаної особи (ми можемо з урахуванням сьогоденних правових реалій приєднати до неї і реєстратора) здійснити відповідні дії по фіксації трансферту. Чинне законодавство не встановлює строку, протягом якого набувач повинен передати відповідні документи реєстратору для внесення змін до системи реєстру. Отже, набувач цінних паперів, приймаючи від власника і самі цінні папери з виконаним індосаментом, і відповідні документи для здійснення перереєстрації в системі реєстру власників цінних паперів, якшо в договорі не визначено інше, відповідно до положень ст. 334 ЦК набуває і права власності на ці цінні папери. Як уже зазначалося, за загальним правилом, реалізувати права з цих цінних паперів такий власник може з моменту його фіксації в системі реєстру.

Отже, можна вважати, що за загальним правилом перехід права власності на іменні цінні папери, випущені в докумен-тарній формі, не можна пов’язувати з моментом здійснення певних дій третьою особою — внесенням реєстратором відповідних змін до системи реєстру. Як і передбачено ст.334 ЦК, винятком з цього правила є окремі, вже згадувані нами випадки, перед-бачені законами. — наприклад, момент набуття права власності на акції, придбані в процесі приватизації, — які лише підтверджують загальне правило.

Неможливість реалізації новими власниками своїх прав з цінних паперів, складність скликання загальних зборів акціонерів — це, звичайно, аспекти негативного характеру, але ніякого відношення до інституту речового права на цінні папери не мають. Як справедливо зазначають окремі дослідники, спроби визначати момент набуття права власності на зазначені цінні папери моментом фіксації набувача в реєстрі є обмеженням власника щодо права розпорядження своїм майном, яке не базується на законі.

Крім того, визначення моменту набуття права власності моментом фіксації набувача в реєстрі призводить до того, шо у випадку, коли відчужувач передав набувачеві самі цінні папери разом з відповідними документами, а останній, не обтяжений ніякими строками щодо передачі таких документів реєстратору, не здійснить такої передачі, відчужувач, який з власної волі позбавився цінних паперів, проти своєї волі все ще буде вважатися власником. Уявляється, шо така конструкція суперечить самій основі інституту права власності, тим більше, що вона не має під собою ніяких законних підстав.

Оскільки момент виникнення права власності на іменні цінні папери, випущені в документарній формі, не пов’язаний з моментом фіксації в реєстрі, то відповідно немає ніяких законних підстав для заборони власнику, який не зафіксований в системі реєстру, здійснювати реалізацію свого права власності шляхом подальшого їх відчуження, тим більше, що нормативні акти, які регулюють процедуру внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів, не забороняють подачу самого цінного паперу з рядом індосаментів разом з пакетом документів, які послідовно фіксують ланцюжок відповідних угод.

Отже, аналіз чинного законодавства України свідчить про наявність значних, не завжди виправданих розбіжностей та прогалин у підходах до вирішення проб-леми моменту виникнення права власності. Тому бажано було б сформулювати єдині критерії щодо виникнення права власності залежно від правових підстав придбання майна (створення нового об'єкта, придбання за цивільно-правовими договорами, придбання у порядку приватизації, одержання заробітної плати тощо).

Певною мірою розв'язано цю проблему у новому ЦК