"1. Право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її пере-дачі, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. У випадку, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встанов-лено законом".

Практично наведений текст ст. 223 відтворює дослівно текст ст. 135 ЦК РРФСР 1964 р., за винятком п'яти останніх слів ч. 2 "якщо інше не встановлено законом", яких не було у ст. 135. Водночас у новому ЦК РФ з'явилася нова ст. 219 "Виникнення права власності на новостворюване нерухоме майно", в якій записано: "Право власності на будинки, споруди та інше новостворюване нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої ре-єстрації".

У ст. 334 ЦК України знайшли своє підтвердження положення ст. 128 ЦК 1963 р. щодо визначення моменту права власності у набувача майна за догово-ром. Водночас у ній передбачені новели. Так, у ст. 334 ЦК України, зокрема, за-значається, що право власності на річ за договором, який потребує нотаріально-го посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, а якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації — з моменту його реєстрації.

Як бачимо, зміст ст. 334 ЦК України повторює зміст п. 2 ст. 223 ЦК РФ. Од-нак є сумніви щодо необхідності введення в Україні норми, аналогічної ч. 2 ст. 223 ЦК РФ у частині приурочення моменту виникнення у набувача права власності до моменту реєстрації угоди про відчуження певного майна. Такий під-хід законодавця був підданий критиці ще в літературі соціалістичного періоду, в якій зверталася увага на відсутність у ЦК РРФСР визначеного терміну, протя-гом якого договір про відчуження, зокрема жилого будинку, має бути зареєстро-ваний у виконавчому комітеті. Щоб уникнути цього недоліку, пропонувалося пе-редбачити певний строк для реєстрації угоди про відчуження жилого будинку. Однак у новому ЦК РФ ці пропозиції не було враховано.

Російський варіант визначення моменту виникнення права власності у набувача нерухомості може поставити продавця у значно гірше становище порівняно з покупцем, оскільки, крім всього, в ЦК РФ (як і в ЦК України) нічого не сказано про те, хто має здійснювати реєстрацію угоди — продавець чи покупець. На-приклад, за договором купівлі-продажу громадянин придбав жилий будинок, у який переїхав для постійного проживання, а продавець виїхав для проживан-ня в іншу країну. Покупець протягом кількох років не зареєстрував нотаріаль-но посвідчений договір купівлі-продажу (між тим законодавець якраз і не зо-бов'язує робити це саме покупця). За чинним законодавством, у разі випадкової загибелі будинку ризик має бути покладено на продавця, який про-довжує залишатися після нотаріального посвідчення договору власником бу-динку, хоч фактично він себе таким вже не вважає. Ситуація істотно не змі-ниться навіть тоді, коли передбачити в законі тримісячний чи шестимісячний строк для обов'язкової реєстрації договорів про відчуження нерухомості, ос-кільки протягом цього строку зберігатиметься невизначеність правового стано-вища покупця і продавця. За такого підходу можливі три варіанти вирішення цієї проблеми:

встановити найкоротший термін для здійснення реєстрації угоди на-бувачем (наприклад, 10 днів);

зобов'язати обидві сторони чи набувача здійсню-вати реєстрацію угоди про відчуження нерухомості в день нотаріального посвід-чення цієї угоди, що може виявитися практично неможливим;

зобов'язати нотаріальні контори (нотаріусів) направляти копію угоди до органу реєстрації, що також може ускладнити ситуацію.

На наш погляд, у новому ЦК України варто було зберегти випробуваний практикою текст ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, згідно з якою право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, та не пов'язувати момент виникнення у набувача неру-хомого майна за договором до моменту його державної реєстрації. Водночас не-обхідно врахувати вже введені новими законодавчими актами особливі випадки визначення моменту виникнення права власності, а також підтримати правило ст. 331 ЦК України про те, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту створення майна, а якщо право власності на нього підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту реєстрації.

Таким чином, визначення конкретного момен-ту виникнення в особи права власності має ва-жливе значення як для теорії, так і для практики цивільного права, адже саме з цього моменту власник. має право здійснювати всі правомочності щодо володіння, користування та розпоряджен-ня майном, а також набуває право на за-хист набутої власності передбаченими законом способами.

При визначенні моменту набуття права власності на деякі речі слід враховувати, що вони можуть бути як рухомими, так і нерухомими. Також варто враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво вплива-ють на визначення моменту виникнення права власності. Момент набуття права власності на деякі види речей конкретно визначається в статтях, пов’язаних з особливим статусом речі (безхазяйна річ, знахідка, спадщина тощо.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про наявність значних, не завжди виправданих розбіжностей та прогалин у підходах до вирішення проб-леми моменту виникнення права власності. Тому бажано було б сформулювати єдині критерії щодо виникнення права власності залежно від правових підстав придбання майна (створення нового об'єкта, придбання за цивільно-правовими договорами, придбання у порядку приватизації, одержання заробітної плати тощо).

Висновки.

Враховуючи проведений в результаті написання магістерської роботи аналіз законодавства і літературних джерел, вважаємо за можливе дати таке загальне визначення поняття права власності: право власності - це визнане законом право, яке закріплює абсолютну