Розрізняють право власності:

в об’єктивному ро-зумінні, як сукупність норм, закріплених у нормативно-правових актах держави, які регулюють право власності.

в суб’єктивному ро-зумінні, яке складають правомочності конкретної особи - власника — володіти, користуватися і розпорядження належним йому майном.

Право власності належить до таких суб'єк-тивних прав, які можуть виникнути лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності (юридичний факт — це обставини реального життя, з якими закон пов'язує виник-нення, зміну чи припинення права власності). Такі юридичні факти називаються підставами виникнення права власності.

Питанням набуття права власності присвячена глава 24 ЦК, а також деякі інші норми. Так, зокрема, в ст.328 ЦК встановлені принципові засади набуття права власності:

перелік підстав його виникнення є відкритим (невичерпним). Це означає, що право власності може набуватися у будь-який спосіб, що не суперечить закону. Причому перелік таких підстав не наводиться. Уявляється доцільним доповнити дану статтю відповідним переліком, як це зроблено законодавцем щодо підстав припинення права власності;

має місце презумпція законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності не встановлена рішенням суду.

Виз-начені в Кодексі способи набуття права власності стосуються всіх форм права власності.

У цивільному праві підстави набуття права власності поділяються на первісні та похідні. Критерієм такого поділу одні науковці пропонують вважати волю особи, інші — правонаступництво.

Прихильники першої точки зору до первісних підстав відносять ті способи набуття права власності, за якими воно виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників (новостворене майно, переробка речі, привласнення загальнодоступних дарів природи, без-хазяйна річ, набувальна давність, приватизація, реквізиція, конфіскація тощо). До похідних вони відносять ті підстави, за якими право власності на річ ви-никає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за за-коном і за заповітом).

Прихильники критерію правонаступництва до первісних підстав відносять способи, в основі яких правонаступництва немає (специфікація, привласнення загальнодоступних дарів природи, набуття права власності на новостворене май-но), а до похідних—ті, що ґрунтуються на правонаступництві і засвідчують пе-рехід права власності від одних осіб до інших, незалежно від наявності волі по-переднього власника ( конфіскація, реквізиція, спадкування).

Зберігає свою практичну значимість поділ підстав на загальні (правочини, спадкування та ін.), які можуть призвести до виникнення права власності у будь-якого суб’єкта, та спеціальні (конфіскація, рек-візиція тощо), які можуть забезпечити виникнення права власності у певних суб’єктів, наприклад у держави чи фізичних осіб.

Деякі вчені класифікують підстави набуття права власності наступним чином:

ті, що передбачені Цивільним кодексом або іншими актами цивільного законодавства (специфікація, знахідка, скарб, набувальна давність тощо) ;

ті, що не передбачені цивільним законодавством (відділеня плодів, прирощення рухомих речей до нерухомих, змішання тощо) ;

способи припинення цього права у іншої особи (реквізиція, конфіскація тощо).

В цивілістиці існує також класифікація підстав за формами власності.

У науковій літературі поняття “підстави” та “умови” набуття і припинення права власності не розмежовуються. Проте, на нашу думку, це варто зробити. Підставами набуття і припинення права власності є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, визначені у законі, а умовами - додержання вказаних у законі вимог. Як от: підставою набуття права власності в порядку спадкування є факт відкриття спадщини після смерті особи, за якою дана особа має право спадкувати; умовою спадкування є прийняття спадщини у встановлений строк та з додержанням визначених законом вимог.

При дослідженні підстав набуття права власності в межах даної роботи за основу їх поділу було взято критерій волі. Таким чином, до первісних підстав набуття права власності слід віднести ті способи, за якими воно виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), без-хазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої влас-ник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тва-рина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам’ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК), самочинне будівництво (ст.376 ЦК) тощо.

Похідними способами виникнення права власності є цивільні правочини, спадкування за законом і заповітом, тобто способи, пов’язані з актом розпоряд-ження власника майном.

Перелік підстав виникнення права власності є практично необмеженим. Єдиною вимогою до таких підстав є те, що вони не повинні суперечити чинному законодавству. У магістерській роботі досліджені лише основні та найбільш розповсюджені підстави.

Правильне визначення конкретного момен-ту виникнення в особи права власності має ва-жливе теоретичне і практичне значення, адже з цього моменту власник набуває право на за-хист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, з цього моменту набувач має право здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпоряджен-ня майном, на нього переходить тягар власнос-ті та ризик випадкового знищен-ня (пошкодження, псування) майна.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про наявність значних, не завжди виправданих розбіжностей та прогалин у підходах до вирішення проб-леми моменту виникнення права власності. Тому бажано було б сформулювати єдині критерії щодо виникнення права власності залежно від правових підстав придбання майна (створення нового об'єкта, придбання за цивільно-правовими договорами, придбання у порядку приватизації, одержання заробітної плати тощо).

На наш погляд, у новому ЦК України варто було